 Кримська сотка 2010 Цього року я разом з Сергієм Храпко та Володею Павлушею приймав участь в перегонах Gorgany Race, це був наш перший досвід гірських марафонів і пішло у нас якось не дуже. Після Горган залишилось багато питань і було бажання все ж таки перевірити себе та дати відповіді принаймні на питання якості нашого орієнтування в горах та нашої можливості до більш-менш швидкого пересування за маршрутом. Тому марафон “Кримська сотка” (КС) виявився надзвичайно доречним.
До того ж він передбачав більш лояльний формат із забороною взяття КП з 19-30 до 6-00, а Кримські гори не такі круті та дикі як Горгани і передбачали менші навантаження. Анонсувався східний Крим і в сенсі орієнтування все мало бути наближене до Горган. Звісно ми не могли втратити можливість прийняти в ньому участь. Тим більше, що він проходив наприкінці вересня, в час який мені надзвичайно подобається для походів Кримом і після нього ще можна було поматрацитись на морі.  Інструктаж перед стартом змагань Мінімальна кількість людей в команді на КС 4 чоловіки і нам конче був потрібен ще один член команди. Сотка триває 4 дні, а окрім нас трьох власне нероб на цей час більше не було. До того ж не у кожного буде мінімально прийнятна фізична форма та взагалі бажання взяти участь в подібній забаві. Власне єдиним кандидатом на вакантне місце був Сергій Павленко, у нього було найголовніше – бажання. Щоправда в іншому було дуже непросто і йому довелось докласти чималих зусиль, щоб вирватись з нами до Криму. Одразу маю сказати, що заявитись на КС, справа надзвичайно бюрократична та геморна. Вони вимагають довідки про походи, оформлення маршрутної книжки (я до цього навіть не знав що це таке), медичні страховки, обов’язкове спорядження та інші речі. Власне якщо ти не входиш до якогось турклубу та не збираєш папірці про любов до гір, то шансів заявитись на КС у тебе майже немає. Нам це вдалося завдяки неймовірному бажанню та певному сприятливому збігу обставин, але часу я на це витратив стільки, що можна було сходити в похід. Інші хлопці принаймні займались якимись більш корисними справами, а не папірцями заради папірців.  Сімферопільське водосховище Наш потяг прибував до Сімферополя об 11-30, а старт змагань був на Сімферопольському водосховищі о 13-00. До старту ще потрібно було пройти мандатну комісію, зареєструватись та розкласти табір, бо старт перегонів починався з його згортання. Якби Салават нас туди не підкинув з вокзалу, то у нас були б всі шанси стартувати з відривом від усіх інших команд :) Формат КС видавався схожим на швидкий похід і з огляду на обов’язкове спорядження (намет, спальники, пальник, казан…) ми не бачили можливості йти з маленькими рюкзаками. До того ж на 4 дні вже потрібно було брати й харчі. Тим не менш на старті більшість команд була з маленькими рюкзаками :) День 1 Кримська сотка 2010 КП ?1 було одразу біля місця старту. КП ?2 була пожежна вежа на верхівці хребта. Її було видно майже від місця старту, але при цьому ми примудрилися пару разів почати йти не туди. Потім вирішили зрізати стежкою навпростець і потрапили в… затор з інших команд :) Навколо були хащі і обійти його можливості не було. В Горганах в принципі нас це не дуже турбувало і ми продиралися хащами без стежок, але в Горганах навколо були переважно сухі гілки ялинок, які лише дряпали, але все ж можна було йти далі, а в Криму нас оточувала якась суцільна колюча гидота, яка просто розривала речі вщент. Ближче до верхівки підйом ставав крутішим і Сергій Павленко почав відставати так, що на верхівці хвилин 5 навіть довелось його чекати. СМС з кодом, фото на КП, даємо йому трохи перепочити та йдемо далі. До КП ?3 рухаємось постійно донизу, йдемо переважно по GPS. Майже поряд з нами йде ще десяток команд. КП ?3 стіл з лавочками на березі ставу. Виявляється, що їх там таких штук 6 мінімум, але за рослинністю навколо ідентифікуємо потрібний нам. До КП ?4 рухаємось просто прямо дорогою в полі. Ніхто не біжить, але ми йдемо трохи швидше за інші групи та поступово починаємо їх обганяти, але Сергій постійно відстає, так що на КП доки ми чекаємо Сергія, вони нас переганяють знову. Це поганий знак, ми ще навіть не ввійшли в гори…  Кримська сотка 2010 Беремо КП ?4 та рухаємось в село Дружнє, Сергій відстає все більше та більше… На виході з села починається підйом в гори, кричимо та показуємо Сергію руками в який бік потрібно рухатись, набираємо висоту. Хвилин через 5-10 зупиняємось, щоб дочекатись Сергія. Чекати доводиться довго, навіть м’язи повністю охолоджуються, хоча на дворі ще тепло. Сергій майже від самого початку важко йшов, але тут він вже ледь пересував ноги… їх почало судомити… Даємо йому перепочити та розмірковуємо як нам бути далі. За правилами, якщо в команді вибуває одна людина, то вона одразу опиняється поза заліком, але тягти Сергія в такому стані далі в гори не дуже хочеться. Поки що село зовсім поруч, а до наступного потім ще йти і йти. Якби це був просто похід, то ми могли б заночувати на КП ?5 та подивитись на стан Сергія зранку, але в умовах КС заночувати на КП ?5 означало майже припинити змагання.  Тут ми розлучилися з Сергієм Павленко :( Намагаюсь з’ясувати у Сергія деталі його стан та самопочуття. Сергій каже, що раніше у нього такого ніколи не було. Знаю з власного досвіду, що судоми іноді бувають, коли в певних позах робиш певні рухи. Рекомендую Сергію вправи, якими користуються футболісти, щоб заспокоїти судоми. Ми сидимо хвилин 30, але Сергій каже, що йому зовсім не стає легше і він не готовий йти далі. Можливо на нього підсвідомо впливає та кількість команд, котрі нас обходять. Тим не менш ніхто краще за Сергія не відчуває його стан і я також не бачу сенсу тягти його далі навіть, якщо ми повністю розвантажимо його рюкзак. Так майже на самому початку перегонів ми опиняємось поза заліком, але у нас все ще є можливість йти далі та перевірити себе. Сергій передає нам свою хавку, домовляємось про контрольну СМС ввечері та продовжуємо свій шлях далі. Після виходу на хребет відправляю СМС організаторам про те, що нас вже на одного менше.  Кримська сотка 2010. КП ?7 Без будь-яких складнощів беремо КП ?5, 6 та 7 і навіть ще трохи мріємо про КП ?8, хоча до нього й далеченько. Тут ми вирішуємо не йти по натоптаній стежці навколо лісу, а зрізати через ліс. В горах темніє швидко, а в горах в лісі ще швидше. Досить швидко стає зрозуміло, що йдемо ми по стежці, по якій дуже давно ніхто не ходив, але вона начебто йде в потрібному нам напрямку. Йдемо постійно донизу і розуміємо, що потім все ж доведеться всю скинуту висоту набирати назад. Ще до того як стає зрозуміло, що ми зайшли невідомо куди, розуміємо, що взяти КП ?8 сьогодні вже не встигаємо. В певний момент наша стежка закінчується… За координатами бачимо, що ми зовсім не там, куди нам потрібно рухатись. Починаємо шукати якісь стежки, які б вели в потрібному нам напрямку. І стежок навколо повно, значно більше ніж їх позначено на мапі, але от ведуть вони всі якось не зовсім туди, куди нам треба. В цей час ми просто методично їх перебираємо. Таке враження, що лісники кожного разу як їм потрібно кудись йти або їхати прокладають нову стежку. Стежки майже через кожні метрів 50, але більшість майже не ходжених. Ми втратили вже купу часу і всі ці пригоди нас аж ніяк не забавляють, тому вирішуємо скористатись своїм старим добрим методом – підніматись догори через ліс по азимуту на стежку, по якій ми не захотіли йти спочатку :) Цей метод виявляється значно ефективнішим і ми досить швидко виходимо на стежку. Що Вам сказати? Власне в темряві навіть по ній йти вже не так легко, бо повороти з неї видно дуже погано. Зустрічаємо групу, яка йде нам на зустріч… Запитуємо куди вони йдуть? Відповідають, що до Сімферополя :) Виявилось, що вони думали, що пройшли потрібну полонину, на якій треба звернути на іншу стежку, але вони до неї навпаки не дійшли. Всі подальші пригоди цього вечора у нас стають спільними :) Полонину знаходимо швидко, але стежка з неї досить швидко зникає і ми починаємо блудити знову. Після того як пересвідчуємось, що всі наявні стежки ведуть не туди, починаємо йти просто по струмку. Намагання вийтиза координатами на стежку, яка позначена на мапі результату не далі, тому повертаємось на струмок назад. По дорозі зустрічаємо ще одну групу, яка вже також без стежок просто спускається до лісу. І раптом з нікуди з’являється стежка :) По стежці вже аж до самого кінця виходимо на КП ?8, але це відбувається десь о 22-30. Намагаємось якнайшвидше повечеряти та лягти спати, але їсти також хочеться, бо востаннє ми їли ще о 10-00 в потязі і з того часу навіть не перекусили, хоча й премо на собі повно їжі. До того ж нам тепер треба ще й їсти за Сергія Павленко, який нас залишив. День 2 Кримська сотка 2010. КП ?8 Прокидаємось о 5-00, щоб зібрати речі та рівно о 6-00 сфотографуватись на КП ?8. Рівно о 6-ій разом з нами ще зібрана тільки одна команда, яка скажу наперед пішла у відрив і більше ми її не бачили до кінця перегонів, а всі інші збираються досить повільно. Далі ми робимо безліч дурниць… Йдемо по стежці в хорошому темпі, але коли стежка починає віддалятися від потрібного нам струмка, вирішуємо, що ми ввійшли не до тої долини та вирішуємо повернутись назад. По дорозі зустрічаємо інші команди, які дивляться на нас трохи дивно :) На роздоріжжі зустрічаємо наших вчорашніх колег по блуканню в лісі та кажемо їм про свою здогадку. Продовжуємо йти далі, але знаходимо лише стежку, яка явно веде до села і зовсім ні до якої іншої долини. Доводиться повертатися назад. В цей час стає зрозуміло, що ми погарячкували, коли повернулися назад, але куди саме треба було йти далі від цього не стає зрозуміліше. Доки ми перевіряємо всі шляхи та розбираємось зі своїми сумнівами, нас вже остаточно обганяють всі команди, які ночували на нашому КП. Обганяють настільки, що ми взагалі перестаємо чути їх голоси, хоча ми в каньйоні.  Кримська сотка 2010. Коли ми остаточно переконуємось, що стежка точно веде не туди, не залишається нічого іншого як просто йти по струмку. Через певний час ми наздоганяємо іншу команду, яка каже, що ми пропустили розвилку струмка і нам потрібно шукати його поворот ліворуч. Знаходимо досить швидко, хоча струмок і пересох. Сприймаємо це як винагороду за ранкове блукання :) Далі каньйон стає глибшим та більш вузьким, все частіше доводиться обходити завали з підйомом в ліс на стіни. Знову наздоганяємо наших одеситів, з якими ми починаємо все частіше перетинатися. Каньйон знову починає повертати в інший бік і нам вже час вилазити догори. Робити це доводиться по сипучці :( Піднімаємось дуже повільно та втрачаємо багато сил. В решті решт виходимо на плато та починаємо шукати потрібну печеру. Печеру знаходимо одночасно ще з 3-ма іншими командами, 2 з яких піднялися якимось більш нормальними шляхами. Часу втрачено багато, а це лише наше 1-ше КП на сьогодні. На 8-му ми вже ночували і воно насправді було здобути ще вчора, хоча суто формально сьогодні. Треба надолужувати втрачене.  Кримська сотка 2010. КП ?10 Ми вийшли на Карабі. КП ?10 зовсім поруч, до того ж до нього веде дорога по плато. До КП ?11 намагаємось зрізати лісостепом (більше степом), але мабуть все ж краще було б йти по дорозі і нічого не вигадувати. Після взяття КП ?11 знаходимо шматочок лісу та робимо перекус в холодочку. Окрім того, що сонце пече і знаходитись під його променями дійсно нема бажання, у нас ще й закінчується вода… З КП ?12 вже стає веселіше, до нього має вести стежка, яка не позначена на мапі… Це так нам пропонують його шукати організатори :) Періодично захоплюємось швидкістю руху і не встигаємо вчасно корегувати напрям. Так, перед тим як треба було з плато звалити до лісу донизу і вийти на ту саму стежку, якої немає на мапі, ми для чогось взяли підйомник по стежці, яка продовжувала йти далі по яйлі, а давався він вже не дуже легко. Одразу після нього довелось майже спустошити наші запаси води. Звалюємось до лісу та починаємось рухатись в потрібному напрямку за азимутом. Хвилин через 15 вже опиняємось на якійсь стежці. Через певний час вона звісно ж починає вести не туди. Намагаємось триматись стежок та сходити з однієї на іншу так, щоб дотримуватись необхідного напрямку. В решті решт спускаємось до струмка, але необхідного нам джерела там нема і питної води взагалі нема. Змочуємо губи останнім ковтком води, який у нас ще залишався та продовжуємо просто рухатись вздовж струмка в напрямку потрібних координат. Хвилин через 10-15 побачили напис фарбою на дереві “струмок нагорі”. В Горганах організатори такими “дрібницями” не переймались :) Дориваємось до заслуженої води та поповнюємо свої запаси для подальших переходів.  Кримська сотка 2010. До КП ?13 потрібно було йти просто висохлим руслом струмка. В поході це було б досить приємно та можна було б зробити чимало цікавих фото, але в нашій ситуації стрибання по камінню не додавало швидкості нашому пересуванню та й ноги додатково навантажувало. На підході до села ми зустріли іншу групу, яка пройшла дорогою, що була трохи вище за струмок :) На нашій мапі цієї дороги не було, але у них була ще й інша мапа і на ній ця дорога була позначена. Кругом суцільні нюанси…КП ?13, 14 та 15 знаходяться вздовж траси, намагаємось тримати темп та беремо їх без особливих пригод, хоча з 15-им намагалися бути обережними і перевірили схожі спуски з траси. Після цього постає питання, куди ж ми встигнемо сьогодні дійти. Дорога на КП ?16 суцільний підйом догори, але йдемо по маркованій стежці, яка прокладена найоптимальнішим шляхом і йти по ній суцільне задоволення. Пам’ятаємо про час і виходимо на хребет без жодної зупинки. Все швидко та ефективно. Фото біля КП, смс, хвилин 5 на перепочинок та поповнення запасів води, та вирушаємо на КП - 17. Це каскад водоспаду на річці. На шляху до КП ?17 чомусь продовжуємо за інерцією йти по дорозі, яка пішла круто догори та від річки, замість того, щоб просто продовжувати йти вздовж річки. На зайвий підйом витрачаємо чимало сил та дорогоцінний час. Ми вже 11 годин на ногах і такі ривки даються нелегко, але маємо спробувати взяти сьогодні не лише КП ?17, а ще й КП ?18. Десь 19-та година і в каньйоні вже відверто темно. Каскадів водоспадів на річці як виявляється чимало і ми змушені досить ретельно придивлятися до кожного з них, щоб не помилитись. За цим процесом наздоганяємо ще одну групу попереду нас. 10 пар очей намагається ідентифікувати все що бодай трохи схоже на водоспад, але потрібного каскаду ми не бачимо. Між тим GPS говорить про те, що місце з потрібними координатами вже на 200м позаду нас… З урахуванням того, що координати потрібного місця і нами, і організаторами визначаються на око, існують певні похибки в мапах та закладається похибка в GPS це максимально можлива похибка за умови, що все ж таки все визначено вірно. Але єдине, що могло би бути схоже на потрібний нам каскад водоспаду було ще за 400м від місця, на координати якого ми орієнтуємось.  Кримська сотка 2010. Це був взагалі найперший водоспад на цій річці, який ми зустріли. Ця обставина породжує в нас певні сумніви, але йдемо далі, бо все ж той водоспад за фото жоден з 10-ти чоловік не визнав схожим на потрібний. На мапі нижче за течією за позначку нашого КП позначений водоспад “Купіль молодості” (назва чомусь мене зовсім не дивує :) ), а на фото біля нашого водоспаду є якась ванночка, тому це може бути саме наш водоспад. Проходимо потенційне місце розташування цієї купелі, але нічого схожого також нема. Всі 10 чоловік вже починають мучитись сумнівами: “Можливо той самий перший водоспад і був наш?”, “Може ми на нього дивилися не з потрібного ракурсу та не ідентифікували?”, “Можливо, коли організатори покладали маршрут був зовсім інший рівень води та він виглядав інакше?”… Почали з’являтися сумніви чи не скинути рюкзаки і не побігти до нього швиденько, щоб все ж таки його перевірити. Вже остаточно було зрозуміло, що на КП ?18 ми до 19-30 не встигаємо. Але повертатися назад потрібно було вже майже кілометр догори, а між іншим єдиним аргументом на користь того, що то міг бути все ж таки наш каскад було те, що ми все ще не знайшли наш каскад, а за мапою він вже мав бути давно. Продовжуємо йти далі, проходимо наступний орієнтир, який позначений на мапі нижче за течією – скеля ліворуч. Нашого водоспаду все ще нема… Тут вже навіть у власній адекватності можна засумніватись. Дуже жалкую, що ми просто не сфотографувалися біля того першого каскаду просто так, на всяк випадок. Але там навіть стати не було де з того боку, з якого його знімали організатори. Просто якась містика… По дорозі до скелі ми йшли вже напіввисохлим руслом… Все ж таки вирішуємо, що треба йти далі за течією до КП ?18, а в разі чого до того першого каскаду збігаємо вранці без рюкзаків таким чином, щоб рівно о 6-ій вже там сфотографуватись. І що Ви думаєте? Хвилин через 5 ми все ж таки знаходимо наш водоспад :) Це точно наш! Видно з першого погляду. Мля, він на 800м нижче за течією за місце, яке позначили на мапі організатори… Фотографуємось, якимось дивом в ущелині є місцина з покриттям, відправляю СМС. За 15 хвилин в темряві на КП ?18 немає шансів встигнути. До того ж водоспад та ванночки треба обходити по стінам слизьким камінням і поспішати взагалі не вийде. На сьогодні вже можна розслабитись та нікуди не поспішати, ми ночуємо на КП ?18. Сьогодні є можливість лягти спати раніше, ніж вчора, але ми якось тринькаємо час і в результаті раніше не лягаємо. О 22-ій годині спостерігаємо групу, яка приходить на КП ?18, фотографується там і йде далі :) На КП ?17 вони явно не могли встигнути до 19-30, бо ми вийшли звідти пізніше. Важко сказати кому вони потім збираються показувати колекцію своїх нічних фото. День 3 Кримська сотка 2010. КП ?18 Знову підйом о 5-ій, рівно о 6-ій фотографуємось на КП ?18, але припускаємось помилки – забуваємо подивитись код. І це на КП, на якому ми ночували :( Але ми вже все рівно йдемо поза заліком :) КП ?19 на старті було оголошене як проміжний фініш, тому очікуємо на вправи з мотузками. Проходимо село, водосховище, заходимо до лісу та починаємо набирати висоту по стежці. Метрів через 500 стає остаточно зрозуміло, що веде вона зовсім не туди, ми вже в абсолютно іншому квадраті. Згадуємо, що перед лісом була й інша стежка. Повертаємось. Туди й назад зайвий км. Йдемо цією іншою стежкою. Начебто вона йде в потрібному напрямку, але попередня спочатку також йшла в потрібному напрямку. Потрапляємо на промарковану стежку. Це добрий знак, бо потрібна нам на мапі єдина промаркована в цьому квадраті. Тим не менш через км знову розуміємо, що йдемо зовсім не туди. Разом це вже зайвих 3 км… Якщо врахувати, що ми майже постійно йдемо догори, то це вже більше години втраченого часу та чимало сил втрачених даремно. Ми просто втупу механічно перевіряємо кожну стежку, яка нам зустрічається, а всі вони чомусь ведуть не туди… Повертаємось знову :(  Ми з "Легкою ходою", зустріч на Ельбі :) Зустрічаємо “наших одеситів” :) Тих самих, з якими ми ще першого дня блукали в лісі в пошуках КП ?8. Розповідаємо про наші пригоди та продовжуємо йти далі разом. Вони ночували трохи вище за КП ?17 і за час, що ми тут блудимо вже нас наздогнали. Виходимо на єдину стежку, яку ми ще не встигли сьогодні перевірити, спускаємось нею до річки, а там вона знову зникає :) Йдемо вздовж струмка з надією, що стежка трохи далі все ж з’явиться. Даремно :) Маневруємо лісом в пошуках інших стежок, знаходимо їх, пробуємо ходити ними, але всі вони не ведуть куди нам потрібно і навіть не виводять на стежку, яка на мапі позначена як промаркований маршрут на верхівку гори Кокташ. Нам ця ситуація остаточно набридає, залишаємо одеситів шукати стежку, а самі йдемо на штурм гори в лоб. Ніяких стежок, просто через ліс догори як ми полюбляємо робити в походах :) Води у нас мало, економимо, бо вона буде лише на наступному КП.  Зачароване КП ?19 - г. Кокташ Хвилин через 30 виходимо на верхівку гори. Ми стомлені та втратили дуже багато часу на пошуки стежки, якої можливо і не існує на певних відрізках. Якби взяли гору в лоб одразу виграли б кілька годин, а так і сили втратили, і час згаяли :( КП ?19 проміжний фініш і тут є представники організаторів. Ми йдемо чи 13-ми, чи попереду нас 13 команд. Наші одесити виходять на верхівку щонайменше за 30 хвилин після нас. Їх і так до цього дивували наші великі рюкзаки, а тепер здається вони взагалі думають про нас як про ту ворону в анекдоті, що полетіла з іншими птахами в теплі краї: ворона, ти молодець, ти сильна сильна, то сильна, але є…нутааааааа :)
 Кримська сотка 2010. КП ?19 - г. Кокташ На верхівці скеля і потрібно на мотузці спуститися з цієї скелі через грот до її основи. Тут варто сказати, що з нашої команди лише Сергій Храпко колись раніше в житті це робив, а для мене та Володі це мав бути перший раз :) За правилами, якщо команда не знає що і як робити та організатори пояснюють що до чого, то команді нараховуються штрафні години. Сергій також лише одного разу спробував що це таке спуск на мотузці та особливого уявлення що до чого не мав, але у нього товариш промисловий альпініст, тому він отримав перед перегонами партійне завдання дізнатись у нього що ж насправді до чого. Як виявилось товариш просто сказав Сергію, що тут треба показувати, а не розказати він не зможе. Але Сергій цю справу так не залишив та записався до відповідного гуртка у “Вертикаль”. І от Сергій встиг відвідати 2 заняття у Вертикалі та ми з Вовою абсолютно нулячі намагаємось сплести з мотузок те, що потрібно та спустити мінімум 3-х членів команди :) У нас вже їх всього 3, тому спустити треба всіх :)  Кримська сотка 2010. КП ?19 - г. Кокташ Не варто мабуть навіть і казати, що все робив Сергій та йому доводилось постійно бігати зверху донизу. Ми утворили на КП справжній затор :) Тим не менш нас це хвилювало в той момент менше за все, бо якось треба було спуститись. Я іду першим, Вова мене страхує зверху. Я висоти боюся, не те щоб панічно, але все ж. Хвилююся, навіть в горлі пересохло. Ну поглянув, що мотузок багато, до того ж страховка, якось спущусь. Хоча насправді навіть не уявляю які будуть навантаження на руки під час того як я буду тримати себе на мотузці. Починаю спускатись. Але тут хлопець поруч каже: “Я не хочу втручатись не в свої справи, але у вас немає страховки” :) Чудовий початок :) Сергій виконує роботу над помилками та ми все перев’язуємо так, щоб вже таки була страховка. Сергій запитує в організаторів чи будуть вони перевіряти наші вузли? Відповідь була наступна: “Навіщо? Ви вже все рівно поза заліком йдете” :) Розумію, що треба спускатись, а ржати будемо потім, якщо все закінчиться добре :) Зверху кут невеликий, але ростуть кущі та мотузку потрібно періодично між ними перекладати.  КП ?19, краєвид з г. Кокташ До гроту не ризикую заходити швидко зверху, щоб не вдаритись корпусом об скелю та обходжу вхід до нього збоку так щоб я постійно міг впиратися ногами у стіну. Після входження до гроту стає якось зручніше та починаю спускатись швидше. Йду догори страхувати Вову, який буде страхувати Сергія :) Сергій попри лише двічі відвідану секцію спускається значно швидше. В принципі організатори у тих, хто йшов в повному складі засікали час, який вони витрачають на цю вправу, але цей час все рівно ні на що не впливав. Вову треба страхувати знизу, тому знову зайві перебігування та перев’язування. Вова також першоразник і спускається повільно навіть у порівнянні зі мною. Хоча не виключено, що він просто смакував момент :) Допиваємо залишки води та вирушаємо на наступне КП, КП ?20.  Кримська сотка 2010 Вже обід, десь 12-та або 13-та година. Намагаємось йти обережно, бо часу на блуд втрачено вже й так чимало. До того ж води у нас вже тільки НЗ у вигляді одного ковтка на трьох, щоб змочити губи та трохи рот. До певного моменту все дуже непогано, але потім всі стежки закінчуються. Ми робимо розвідку, щоб щось знайти, але те що є йде зовсім не в той бік. Наші пошуки проходять у колючих чагарниках і це не сприяє пришвидшенню процесу. Нас знову наздоганяють одесити. Вони явно знали, що робити з мотузками :) Пошуки не дають результату, починаємо просто травити висоту через ліс в напрямку потрібної галявини. Коли виходимо на галявину бачимо одеситів, які вже взяли КП та піднімаються на хребет з іншого боку. Доки ми гуляли лісом, вони десь знайшли стежку. От що означає відсутність GPS :) Цей факт нас трохи засмучує, але на цьому КП має бути вода і тут ми маємо перекусити, тому бігти за одеситами не можемо. До того ж ми ще навіть не знайшли наше КП на цій галявини. Необхідна нам т/с була позначена на її західному боці, з якого ми й увійшли, але її там не було. Галявина була чимала, проте пошуки не зайняли занадто багато часу, т/с в житті виявилась зі східного боку галявини. Трохи здивувало, що на мапі можуть бути помилки в таких простих речах.  Кримська сотка 2010. КП ?20 Нарешті можемо напитись води досхочу. Сідаємо за стіл, дістаємо хавку та починаємо їсти. Раптом до нас підходить чоловік лише в білих трусах та кросівках. Місцевим він бути явно не може :) Запитує про воду, звідки ми прийшли та що там. Ми відповідаємо і він йде далі. Втрачаємо багато часу на їжу, але паралельно відпочиваємо. Збираємось та йдемо далі. Йдемо обережно і перед тим як піти кудись не туди намагаємось подумати чи варто :) Раз чи два у нас були всі можливості для того, щоб знову намотати лишній кілометраж, але наша розважливість нам допомогла. На деревах часто зустрічаємо маркери у вигляді шматочків синіх целофанових пакетів, як не дивно вони всю дорогу вели куди треба :) Виходимо на КП ?21 та зустрічаємо там наших одеситів разом з іншими хлопцями. Це залишки команди, яка вийшла з суддівського КП ?19 перед нами. Після цього у них зійшло 2 людини. Спілкування якось занадто розслаблює та знову втрачаємо чимало часу. Виходимо з КП після всіх, намагаємось наздогнати одеситів, але хвилин через 10 Сергій каже, що десь загубив компас… Перевіряє свої речі на місці, але його з ним немає. Є ще один компас у мене, але втрачати компас шкода та Сергій повертається перевірити чи не залишився він біля КП, бо ми там довго вирішували куди йти, діставали різні речі та довго м’ялись. Сергій збігав назад на КП, але компас не знайшов. Єдине, що на зустріч нам пройшов чоловік, ми стояли безпосередньо на стежці та компас міг потрапити прямо йому під ноги та він міг його забрати, щоб не пропадало добро. Компас шкода, але нічого не поробиш, пішов в країну Мальборо. Сергій пробігся та схотів попити, поліз за водою в бічну кишеню рюкзака та… помітив, що всередині скрученого карімата застряг компас :) На позитивних емоціях знову вирішуємо наздоганяти одеситів, хоча вони вже явно відірвалися від нас далеченько. Попри те, що у них в команді 2 дівчини та один хлопець, що зашкутильгав, по рівному вони йшли мабуть швидше за нас, а ми були швидшими лише на підйомах та можливо менше відпочивали. Намагаємось орієнтуватись на ходу, майже по пам’яті, але наближається час та місце Ч, де потрібно піти вірним шляхом, щоб встигнути ще сьогодні на КП - 22. Ми сьогодні поки що взяли лише 4 КП і це разом з 18-им, поруч з яким ми і ночували. Ліворуч пішла перша стежка, що теоретично могла бути нашою, але вирішуємо ще пройти трохи далі, щоб переконатись, що це точно вона та інших немає, але потрапляємо взагалі на роздоріжжя… Прикидаємо що, куди й до чого аж раптом зверху біжить вже знайомий нам дядечко в білих труселях. Я вже неодноразово мав можливість переконатися в тому, що у місцевих не можна запитувати дорогу, бо майже ніхто з них не вміє орієнтуватись за мапою, у них все зовсім інакше та вони тільки зіб’ють з вірного шляху, але я не мав жодних сумнівів, що цей дядечко не місцевий, тому не бачив причин щоб не запитати у нього про потрібну нам стежку. Він одразу впевнено показав на стежку, біля якої ми стояли та сказав, що він також йде в той бік і до певного часу йому з нами по дорозі. Особисто мене трохи насторожувало, що він ходить по горам без мапи та компасу (у нього був лише мобільний в трусах :) ), але варто було спробувати піти разом з ним. Принаймні якщо він хотів далі йти разом з нами, то явно був впевнений, що вказує нам вірний шлях :) Спочатку я постійно перевіряв за компасом напрям нашого руху та звірявся з мапою, але дуже швидко стало зрозуміло, що ми дійсно йдемо по “нашій” стежці. Нашому провіднику на вигляд було років 60, але він перебував в чудовій формі. Як виявилось трохи далі у нього був захований в кущах маленький вузлик, а ще далі маленький рюкзак. Він дуже здивувався, що ми несемо з собою воду та запропонував нам скинути баласт :) На наступному КП дійсно було джерело, але до нього ще треба було дійти, а ми з великими рюкзаками пересувались не так вже й швидко. По дорозі ми спілкувались, час проходив непомітно та ось ми вже дісталися місця стоянки нашого провідника. Там у нього був прихований великий рюкзак :) Не встигли йому подякувати та вирушити далі, як позаду почулися голоси. Це були одесити :)  Кримська сотка 2010. КП ?22 Їх вже абсолютно не дивувало, що ми їх перегнали, вони мабуть взагалі думали, що ми пішли від КП - 21 прямою стежкою через гору :) Хоча насправді ми їх обігнали лише тому, що вони трохи блуканули в пошуках потрібної стежки, а ми завдяки компасу Сергія опинилися на потрібному роздоріжжі в потрібний час та зустріли нашого дядечка в білих труселях. До КП - 22 йдемо майже разом, єдине що ми все ж йдемо трохи попереду та задаємо темп. КП - 22 беремо лише на початку 20-ої години. Жодних ілюзій з приводу того, щоб сьогодні ще встигнути взяти КП ?23, тому просто в невисокому темпі йдемо поближче до села, в якому воно знаходиться. Мета втрачена, йти впадло :( До села ми маємо йти по стежці вздовж річки, але вона пересохла. На підході до села знаходимо штучний майже пересохлий став з водою, що завонялась. Робимо спробу знайти інший струмок, який має бути поруч, але марно. Води навколо нас нема :( Залишається лише один вихід – послати гінців за водою в село та задовольнитись спробою вимити хоча б ноги вологими серветками. Відправляємо гінців, знаходимо місце під табір. У дівчат залишилось ще стільки сил, що вони намагаються знайти дрова, щоб посидіти ввечері біля багаття :) Але ми поруч з селом, сюди місцеві ходять на шашлики до ставу, дров тут не може бути за визначенням. До того ж позаду вже 2,5 дні перегонів та пройдено більше 100 км шляху, завтра знову підйом о 5-ій ранку та фінальний ривок, треба дати організму можливість хоча б частково відновити сили. Дрова дівчата звісно ж не знайшли, але знайшли 10л бутель з водою :) Все ж таки добре, що місцеві сюди ходять пошашличити :) Це дає нам змогу почати готувати хавку раніше, ще до повернення наших гінців. Що вам сказати? У одеситів замість хавки було кілька різновидів мівіни та чай. Здається вже навіть без цукру… Для порівняння у нас на вечерю була гречка з шинкою. До того ж нам доводилось їсти ще й за Сергія Павленка, який вже був в Києві. Рибні консерви ми тягали на собі по горах вже 3 дні, а їсти їх ніхто не хотів :) Наше сало одесити занюхали у двох кульках :) Було таке враження, що навколо голод, а ми сидимо, обжираємось та ще й перебираємо харчами :) В принципі ми були не проти пригостити чимось одеситів, але запропонувати їм скажімо пару консерв на 7 чоловік було б навряд чи доречно, а накормити 7-ох одночасно ми теж були не в змозі. От так ми сиділи, їли, а одесити, які вже давно переварили свою мівіну у шлунках, говорили навколо нас про їжу. …. Ї… та плакав… Коли ми вже почали пити чай, команді “Легкою ходою” набридло займатися мазохізмом та вони полізли спати до наметів, а з нами залишився лише один хлопець з команди, яка вже так як і ми була в неповному складі. От йому і пощастило :) Коли ми намотували круги в пошуках річки та води, особисто мені вже хотілося лише швидше лягти спати, але після перепочинку, вечері та миття-масажу ніг, а вже будь-який доторк до них приносив масу насолоди :), якось з’явилося бажання посидіти та поспілкуватись. Одесити, які пішли спати, це бажання явно не розділяли та наполегливо попереджували, що нам завтра доведеться прокидатись зранку разом з ними. Власне це завтра вже настало, тому нам також потрібно було йти відпочивати. День 4 Кримська сотка 2010. КП ?23 Мій годинник починав дзвонити на 5 хвилин раніше за Сергія. 5 хвилин релаксуємо, але після цього буджу хлопців. В мирному житті я часто лягаю спати рано вранці та в походах звісно ж мені не посміхається прокидатись в цей самий час. Періодично я про це нию та всі про це знають. Коли я починаю будити хлопців, Сергій повертається до мене і каже: “Знаєш, я б не сказав, що тобі важко прокидатись зранку” :) Але це ж не похід, це перегони :) Одягаємось, збираємо табір та під покровом темряви вирушаємо на КП - 23. Одесити, які погрожували будити нас зранку, сплять як малюки :) Рівно о 6-ій виходимо на КП ?23, фотографуємось та відправляємо СМС. КП ?24 розташовується на верхівці гори, на яку не ведуть стежки, її треба просто штурмувати в лоб. До фінішу нам потрібно було ще пройти чималу відстань та встигнути фінішувати до 16-00. Це і так було під питанням, а витратити з самого ранку ще й чимало сил та часу на взяття одного КП, яке було далеко від фінішу було зовсім недоцільно, тому ми ще вчора ввечері вирішили КП - 24 пропускати. До гори, на якій знаходилось КП ?25, нас мали вести промарковані туристичні маршрути. Фраза “мали вести” вже сама по собі означає, що могли й не вести, але тут я на 100% впевнений, що в житті не просто не було маркування маршруту, яке було позначене на мапі, а взагалі не було стежки, яка була намальована на мапі. Замість того, щоб просто йти по цій стежці з заходу на схід, ми майже постійно йшли якимись дуже давно неходженими стежками, виходили на роздоріжжя та переходили з однієї такої стежки на іншу. При цьому ту віртуальну стежку, яка була позначена на мапі як промаркований туристичний маршрут, ми мали разів 10 перетнути з півдня на північ та навпаки, але так ні разу її і не зустріли… І це самий новий найкращий атлас Криму, про який я чув стільки схвальних відгуків. Одного разу зустріли в лісі місцевого мешканця, який заготовляв дрова на зиму. Запитали у нього куди веде стежка, по якій ми йдемо. Він відповів, що ми тут вже не перші і стежка йде зовсім не туди та взагалі таких високих гір як ми шукаємо тут нема, а лише в протилежному боці. Типовий місцевий :) Поржали з нього та пішли далі нашим шляхом. Але найцікавіше почалося, коли ми дійшли до гори, поруч з верхівкою якої мало бути КП - 25. Організатори за допомогою легенди знову нам радили шукати якусь стежку, якої не було на мапі, але як вони це собі уявляють на практиці особисто для мене залишилось загадкою. Тим більше ми вже мали досвід вчорашнього кількагодинного блукання навколо г. Кокташ (суддівське КП ?19) в пошуках стежки на її верхівку, тому вирішуємо одразу йти за напрямом в ущелину, підніматись на гору, а потім вже зверху шукати КП ?25 за координатами. До того ж через 2/3 шляху на мапі позначене джерело та ми сподіваємось, що поруч з ним вже зможемо знайти якусь стежку. До КП напряму 1,5 км і не хотілося б йти весь цей шлях без стежок, але блукати хочеться ще менше. Сергій забиває кілька контрольних точок в GPS та ми починаємо підйом. На 4-ий день перегонів звісно, що вже ніхто не газує, але намагаємось тримати темп та не робити зайвих зупинок, бо часу у нас вже не так і багато. Спочатку це питання лише нашої витривалості. Я йду першим та трохи втрачаю кут, але висоту потрібно набирати все рівно. Чим вище ми піднімаємось тим густішими стають дерева та кущі. Досить скоро ми вже не можемо просто йти догори та обходити перешкоди, доводиться продиратись поміж чагарниками. Йдемо по жовтому листю, але майже кругом навколо якісь натяки на стежки. Їх багато, але жодна не втоптана достатньо добре, щоб можна було постійно по ній орієнтуватись. За певними ознаками видно, що це стежки диких кіз, мабуть саме сюдою вони ходять на водопій. Пробую періодично йти по ним, але я з рюкзаком явно більший за них і не можу пройти там де вони очевидно з легкістю пробігають. Тут я дійсно пошкодував про свій великий рюкзак. На продирання чагарниками втрачається занадто багато сил та часу. В пошуках легшого шляху ми вже досить суттєво відхилилися від курсу та йдемо трохи не туди, починаємо просто виходити на потрібний напрям за траверсом. Гора досить крута та йти просто по траверсу дуже важко та незручно, але нам потрібен найкоротший шлях. Досить швидко виходимо в розщелину на сипучку, але ліс стає не таким густим. П’ємо воду, перепочиваємо, йдемо далі за напрямом через ліс. Періодично зустрічаємо натяки на стежки, якими дуже давно ніхто не ходив. Йти ними не легше, але вони можуть бути нашим орієнтиром. Намагаємось йти ними, коли вони йдуть в потрібний бік. Їх багато, але вони дуже швидко губляться та йдуть майже по траверсу, а нам потрібно ще набирати висоту. Все ж таки виходимо на потенційно непогану стежку, яку вдається відстежувати навіть попри перекопані ділянки в кілька десятків метрів. Видно, що по ній хтось нещодавно ходив. Це позитивний знак, попереду нас може бути 12 команд, а коні там ще ті :) Тим не менш наша широченна навіть вже трохи ходжена стежка миттєво втрачається :( Ми розходимось та намагаємось знайти її продовження. Є навіть пусті пляшки від горілки, але продовження нема. Проте Сергій знаходить джерело. За координатами воно мало бути вже 200м тому, але з урахуванням похибок нанесення на мапу, зняття координат з мапи та похибки, яка закладена в сам GPS, це має бути саме те джерело. Починаємо набирати воду. Вона тече дуже повільно, тому вирішуємо поєднати набирання води з перекусом. Ми вже годин 5 в дорозі, але мені чомусь їсти не дуже хочеться. Броджу навколо з мапою та знаходжу іншу стежку на іншому боці джерела. На мапі позначена лише та стежка, якою ми дійшли до джерела, але краще так, ніж взагалі без стежки. Час тане просто на очах :( Починаємо йти нею, але вона виходить на роздоріжжя, на якому жодна стежка не йде до верху. За координатами ми вже маємо бути на місці т/с, поруч з якою наше КП ?25, але ми все ще просто посеред лісу та навколо нас жодного натяку на ходжену стежку. Від розщелини до джерела ми мали пройти поміж двома полонинами, але також нічого подібного не бачили. Ледь живе джерело не надто добрий орієнтир, їх в лісі може бути чимало. Починаються серйозні сумніви з приводу вірності шляху та повне нерозуміння нашого місцезнаходження. Починаємо проробляти різні напівфантастичні варіанти нашого потенційного місцезнаходження аж до того, що ми йдемо зовсім на іншу гору :) Ще добре, що ми знаходимось на межі квадрату, а сусіднього не маємо, а то б варіантів було значно більше :) З одного боку ми маємо наші координати за GPS, які кажуть нам про те, що ми вже зовсім поруч з т/с на горі Френк-Мезер, але з іншого боку ми навіть верхівку гори не бачимо, хоча вона має бути поруч, а ми вже за висотою на її рівні. Це вже дуже починає нагадувати Горгани :) Ясно, що ніякої т/с поруч з нами бути не може, бо від неї мала б бути стежка до джерела. Зібрати до купи всі факти та знайти їм логічне пояснення ми не в змозі, тому вирішуємо просто підніматись на верхівку гори де б ми не були, спробувати вийти з лісу та побачити якісь орієнтири навколо. Коли ми вийшли з лісу, то побачили кілька полонин навколо. На верхівці гори Френк-Мезер мала бути полонина і ця полонина мала бути найвищою поміж своїх сусідів. Наша полонина закінчувалась та до верхівки нашої гори треба було знову йти через ліс. До того ж сусідня полонина на сході була значно більше схожа за формою на потрібну нам та видавалась навіть трохи вищою за висотою. Також ми абсолютно чітко бачили дорогу з її північного боку. Невже це і є потрібна нам гора Френк-Мезер??? До неї ще з кілометр лісом без стежок! У мене з’являється непереборне бажання завітати до офісу контори, яка намалювала цей атлас з автоматом Калашникова. Воно поступово змінюється розумінням того, що ми не встигаємо на фініш до 16-00 та взагалі невідомо коли там будемо. Витрачено стільки сил, а ми сьогодні взяли лише КП ?23, не так далеко від якого ночували :( Але не може бути ціла гора на мапі позначена в км від свого реального розташування! Треба йти далі. Знову йдемо лісом, виходимо на стежку. На фото КП - 25 все ж щось схоже на т/с і до нього могла б вести якась стежка та вже й відверто задовбало ходити лісом без стежок. Сергій викликається піти в розвідку. Кидаємо рюкзаки та чекаємо. Пригріває сонечко, нас з Вовою просто вирубає. Добре, що я перед тим як моргнути подивився на годинник :) Сергія нема вже 10 хвилин. Що можна розвідувати так довго? Спробую покричати йому, щоб повертався. Кричу швидше задля того, щоб менше хотілося спати, але ранні прокидання протягом 3-х діб поспіль вже даються взнаки. Поки Сергія нема пробую ще трохи закімарити, але сон вже перебитий. Ще хвилин через 10 з’являється Сергій, але… зовсім з іншого боку… Питаю у нього, що він там робить? Він відповідає, що не знає. Каже, що піднявся на верхівку гори, там нічого немає, пробігся навколо гори по цій стежці, але в місці з координатами КП - 25 є лише стежка посеред лісу та жодних натяків на т/с. Мля… ну шо за нах? Як взагалі зрозуміти де ми та куди взагалі йти? Якесь зачароване місце. Не бачу іншого виходу окрім як йти на верхівку гори задля того, щоб спробувати зорієнтуватись там. Піднімаємось, беру мапу та намагаюсь поєднати те, що я бачу на мапі з тим, що бачу в житті навколо себе. Верхівка гори досить плоска та умовна, ліс та сусідня полонина на сході дійсно вище за неї і полонина має на своєму західному боці скелю, яка мала б бути ліворуч від нашого шляху у розщелині. Тим не менш, попри все, в решті решт, приходжу до висновку, що ми дійсно на верхівці гори Френк-Мезер :) Полонина поруч на мапі немає висоти та може бути вищою за Френк-Мезер, а через рельєф місцевості я бачу обидві полонині неповністю, тому їх форма дійсно може бути такою як на мапі. Впевненість в нашому місці розташування трохи зменшує мою лють від відсутності результату, але лише посилює бажання знайти це невловиме КП. Сергій вже перевірив всі стежки навколо, тому кажу хлопцям, що будемо йти на місце, на якому позначене КП на мапі та будемо прочісувати ліс навколо гори.  Кримська сотка 2010. Найскладніше КП ?25 З усього видно, що це доросле КП :) У мене вже давно в голові думка про цю стежку, якої нема на мапі та якою організатори радили йти. Я впевнений на 100%, що нашим шляхом вони не могли підніматись на гору, але навколо нас стежки, які вже майже не існують в реальному житті, а не лише не позначені на мапі. Обираю єдину втоптану стежку поруч та починаю йти нею в зворотній бік :) Чомусь з’явилося бажання перевірити чи не губиться вона в лісі та чи виведе нас все ж таки на сусідню полонину в разі чого. І що ви думаєте? Бачу на краю лісу якісь дрова. Підхожу ближче, уважно дивлюсь на фото з різних ракурсів. Це на наше КП - 25!!! Кличу хлопців, які прочісують ліс вже від того часу як я почав медитувати з мапою. Ми не можемо повірити своїм очам. Організатори помітили на мапі це КП в 400м від його реального розташування та взагалі з іншого боку гори!!! Фотографуємось, відсилаємо СМС. З’являється відчуття, що неможливе можливе та переходимо на дуже швидкий крок, щоб все ж таки спробувати встигнути на фініш до 16-00. Якщо не будемо помилятись та накручувати зайвий кілометраж, то певні шанси у нас ще є. На шляху Сергію надходить СМС від організаторів, що КП - 25 брати не потрібно… Можливо їм вже навставляли на фініші за точність його позначення, але ми його вже взяли. Як виявилось згодом, наші друзі-колеги з команди “Легкою ходою”, яких ми залишили зранку біля Лісного, КП - 24 також пропустили, але КП - 25 не взяли та повернулися назад. Навіть не знаю звідки у нас взялись сили, 4-ий день перегонів, важкий підйом на Френк-Мезер, але ми йшли в дуже гарному темпі, орієнтувались майже за пам’яттю на ходу. У мене взагалі було відчуття, що стояти на місці мені вже складніше ніж іти :) На наступному КП біля стежки знову була помічена т/с, а нам потрібні були розвалини монастиря, який був нижче біля струмка. Ми вже залишили позаду ліворуч гору Лису, пройшли координати нашого КП, але т/с все ще не було. Не було навіть стежок донизу. З врахуванням помилок організаторів в позначенні КП - 25 скидати висоту просто донизу на координати якось бажання не було. Але як тільки ми дійшли до неходженої стежки донизу, то заховали рюкзаки та побігли нею. Реально бігли. На ходу перестрибували через повалені дерева, а я навіть не відчував, що біжу. Це було так саме як і просто йти з рюкзаком :) Добігли до дороги та побігли в напрямку протилежному від цивілізації, яка була вже не так далеко. Зовсім скоро трапилось ще одне роздоріжжя і тут я припустився помилки. Я вирішив, що до покинутого монастиря має вести покинута дорога і ми побігли з чималою втратою висоти зовсім в інший бік.  Кримська сотка 2010. КП ?26 Лише втратили час та довелось повертатись назад. По наїждженій дорозі ми швидко знайшли руїни та сфотографувались там. Тут перед нами постала дилема. Ми вже не встигали взяти всі КП до 16-00 і треба було щось обирати. Був варіант пропустити КП ?27 (монастир Сурб Хач), який ми включили для оглядин до своєї програми ще до виїзду в Крим та звісно до отримання легенди, але це все рівно не давало гарантій, що ми встигнемо на фініш. Хоча на фініші було зовсім поруч 2 КП. Але бажання повертатись завтра до монастиря зовсім не було, тому вирішили все ж таки йти до нього. Набрали висоту, повернулись назад та відправили СМС. І тут задзвонив телефон. Організатори повідомляли нам, що вони ВЖЕ (о 15-30) залишають фініш та їдуть в Одесу… а наш рюкзак з речами, які нам потрібні тут, вони хочуть забрати в Одесу :) Я м’яко кажучи був здивований таким перебігом подій. В тих же Горганах організатори навіть ночували на фініші на випадок, якщо прийдуть 2 команди, які не фінішували та з якими був втрачений зв'язок, а тут… організатори залишають фініш за півгодини до часу завершення роботи суддівської колегії, коли ще мають зараховуватись взяття КП та навіть не залишають жодної людини на фініші, яка мала б дочекатися команди, яким потрібно забрати свої речі. А я що маю робити? Ми лише хвилин на 40 не вкладалися в контрольний час і звісно, що в горах та ще й за умови пошуку КП такі речі розрахувати наперед з точністю до години майже неможливо. В принципі якщо КП - 25 було б позначене на мапі вірно, то у нас були б всі шанси вкластися в контрольний час. А навіть якщо я й сумніваюсь чи встигнемо ми чи ні, то що? Припиняти змагання за добу до часу Ч та їхати на фініш на автобусі? Гадаю, що такі команди зійшли ще в 1-ий день або взагалі не вийшли на старт. А якщо ти вже в горах, то немає можливості на черговому КП зайти в телепорт та одразу опинитися на фініші... В чому моя провина? Якщо ти вже щось організовуєш, то маєш подумати, щоб людям було зручно цим займатись. Разом з цим почались якісь незрозумілі наїзди з приводу того, що ми вже більше доби не виходимо на зв'язок та взагалі ми мегапорушники техніки безпеки, бо Сергій у нас єдиний з довідкою про любов до гір вже сидить вдома, а ми тут без нього ходимо по горах. Тато вдома, а малюки в Саванні з дикими звірами :) І я це чую після того як організатори навіть не перевірили наші мотузки під час спуску зі скелі! Також я починаю розуміти, що наші СМС ніхто не читав, а про Сергія в Києві дізналися лише зараз, бо він з нас єдиний був на зв’язку. Наші СМС про взяття останніх мінімум 6-ти КП також явно не прочитані. Це до речі пояснює чому нам так пізно надіслали СМС про те, що КП ?25 брати непотрібно. Натомість лише суцільні звинувачення на нашу адресу… У мене було враження, що хочуть з’їсти мій мозок. Я розумію, що не помиляється лише той, хто нічого не робить і помилки в нанесенні КП на мапу та якісь інші речі можуть бути у кожного, але така поведінка організаторів мені абсолютно незрозуміла. Розумію, що просто треба припинити цю розмову та прошу, щоб наші речі залишили в камері схову або у касирів на автостанції або в якійсь іншій державній установі, в якомусь музеї, будь-де де ми зможемо їх забрати. На це організатори погоджуються (трохи згодом повідомляють нам, що залишили наші речі в сувенірній крамниці каплиці св. Пантелеймона, КП ?28) та у мене з’являється можливість трохи відійти від того негативу, який на мене вилили.  Старий Крим, вірменський монастир Сурб Хач (КП ?27 на КС 2010) Поки я розмовляв, хлопці все чули та зрозуміли, що поспішати вже немає куди. Навіть за дорогою всі перестали слідкувати :) Тим не менш після першого повороту в необхідному напрямку ми одразу потрапляємо на Сурб Хач. Я не впевнений, що якби ми слідкували за дорогою, то потрапили б до нього так саме просто :) Всі дістають фотоапарати, розповідаємо монаху, який нас запитує, про КС, а він розповідає нам в якому стані були люди тут вчора. Гуляємо та вже починаємо відпочивати. Раптом ще один дзвінок від організаторів. 16-45 і вони вирішують нам повідомити, що крамниця працює лише до 17-00… За 15 хвилин ми точно не зможемо туди дістатись, хоча й маємо координати. Невже про це не можна було сказати одразу? Так чи інакше Сурб Хач ми вже оглянули і тепер маємо якнайшвидше дістатися каплички. Приходимо о 17-15, наш рюкзак просто стоїть на вулиці біля зачиненого кіоску. Добре, що там були люди біля джерела і доглянули за ними. Останнє КП було на 100м вище за нас на схилі, але воно вже було нікому не потрібне. Набираємо воду та знаходимо чудове місце для табору на березі висохлої річки. Сьогодні окрім арахісу ми ще нічого не їли. Готуємо вечерю з усього найсмачнішого, що у нас залишилось та продовжуємо традиційне вечірнє обжирання. Ми з Сергієм травимось салом, яке ми вже 4 дні носили в кульках. Вночі проводимо Сергію операцію з діставання кліща з ребра. Сергію стало погано раніше та зранку здається він почав раніше приходити до нормального стану, а у мене взагалі не було бажання ворушити ногами, але довелося йти дивитися пам’ятки Старого Криму :) Добре, що ми хоч не пообідали цим салом під час перегонів останнього дня :)  Кримська сотка 2010 Попри намагання з’їсти мозок з боку організаторів, КС однозначно сподобалась та залишила багато позитивних емоцій. Також маю сказати, що попри дуже суттєві помилки організаторів в нанесенні на мапу КП - 17 та КП - 25, відчувається, що вони приділяють багато уваги навіть різним дрібницям і якість перегонів загалом на високому рівні. До мінусів також безперечно маю віднести дуже суттєву бюрократизацію. Якщо навіть не брати до уваги зайві витрати часу, то цілком реальна ситуація, коли команда не зможе заявитись на КС просто через відсутність папірців, які ніколи не були і не є обов’язковими для походів. Дивно, коли більш складні та небезпечні гонки реєструють учасників перегонів в КРС та не вимагають ніяких папірців, а в більш простих таких гемор. Також було дико, але організатори через папірці до перегонів хотіли змінити капітана в нашій команді… Все інше суцільний позитив. Мабуть просто ідеальний формат змагань з забороною взяття КП з 19-30 до 6-00. Вночі насправді дуже важко орієнтуватись, втрачаєш сил на пересування більше, а результат завжди гірший, ніж вдень. До того ж є можливість хоча б раз на добу сісти ввечері спокійно поїсти та навіть цілком нормально поспати годин 5-6 вночі. Чудовий склад учасників змагань, дуже приємна атмосфера. Можна зустріти старих друзів та познайомитись з новими цікавими людьми. Наявність спільних інтересів гарантована :) До речі, я був дуже здивований, але в перегонах приймала участь велика кількість дівчат. При цьому йшли вони зовсім непогано, деякі команди з дівчатами в складі навіть були швидшими за нас. Але найголовніше, це звісно можливість перевірити себе.  Кримська сотка 2010 Наша команда принаймні на сьогодні об’єктивно не готова до таких складних мультигонок як Gorgany Race, а от КС як раз те що треба. Цього року КС стала складніше і з 41-ої команди, які стартували, повну дистанцію пройшли лише 8. Якби ми були в повному складі, то стали б лише 9-ою. За умови вкладання в контрольний час нас би навіть нагородили “Золотою черепахою” :) А так лише виписали люлєй :) Для нас пройти повну дистанцію це гарний результат. За 2 повних дні та 2 половинки ми пройшли 165 км. Організатори за прямими між КП заявляли відстань в 135 км, але ми ж не птахи 135 * 1,2 (гірський коефіцієнт) = 162 км. З одного боку це означає, що начебто і небагато блудили, але з іншого ми не так вже й мало йшли по майже горизонтальним ділянкам, тому вважаю, що за ідеального проходження дистанції вона була б на 10 км коротшою (привіт КП ?9 та КП ?19). В день ми проходили від 38 до 46 км. Переможці за 2-ий день пробігли майже стільки, скільки ми пройшли за 2-ий та 3-ій дні разом :) Так чи інакше, але за час перегонів ми значно поліпшили свої навички з орієнтування та нарешті з’явилось якесь відчуття, коли потрібно шукати стежки, а коли треба штурмувати верхівку гори в лоб. КП - 25 ми також пройшли далеко не ідеально, але вважаю, що воно було найскладнішим у всіх перегонах, тому в принципі останній день ми пройшли дуже непогано та можна сказати, що вже користувались здобутим досвідом. Кожен член нашої команди ще задовго до старту розумів, що ці перегони для нас можуть бути останніми. І не тому, що через рік з нас вже точно посиплеться пісок, а тому що стає все більше життєвих перешкод задля того, щоб вести вільний спосіб життя, який ми зараз намагаємось вести. З кожним роком стає все менше та менше людей, з якими можна просто піти в похід. Що вже казати про гірські марафони? Але саме це розуміння унікальності моменту і допомогло нам здолати всі перешкоди та все ж прийняти участь в КС. Особисто я хотів би прийняти участь в КС ще, але є дуже багато якщо. Якщо наступного року ще буду відчувати в собі сили, якщо вдасться зібрати команду з 4-х чоловік, якщо нас там ще не внесли до чорного списку… Тепер у нас кожний раз як останній :) Після КС вирушаємо до Коктебелю на заслужений відпочинок на морі. Вийшло все зовсім не так як ми очікували, але ми про це зовсім не шкодуємо :) Всі фото з КС та Коктебелю тут http://nicks.io.ua/album394148 Відео з Коктебелю http://nicks.io.ua/video20863 |
