Похід Кримом на Великдень

Хребет Чатир-Даг навесні
Хребет Чатир-Даг навесні

Цього року Великдень був дуже рано і з приводу куди б його податись в Україні було не так багато варіантів. В решті решт було вирішено йти в похід Кримом. Зазвичай в цю пору року в Криму йдуть дощі та доводиться місити багнюку. Якщо до цього додати похмуре небо і відповідно не найпривабливіші фото, то їхати надовго не хотілося, тому було вирішено обмежитись лише 4 днями походу з виходом на його завершенні до моря. При прокладанні маршруту варто було звернути увагу на печери, оскільки в них однаковий клімат цілодобово, та водоспади, які в цю пору року найбільш повноводні. Мені одразу спали на думку Мармурові печери Чатир-Дагу. Тим більше, що осінню я був на Роман-Коші і найкращі краєвиди з нього відкривались саме на Чатир-Даг. З кожним роком місць, які я ще не бачив в Криму більше не стає, тому далі маршрут довелось прокладати вже знайомими мені місцями через водоспади Джурла та Джур-Джур. За іронією долі майже таким був маршрут мого першого самостійного походу, коли ми вузьким колом з товаришами майже без жодного досвіду проклали собі маршрут, підготували все необхідне та пройшли ним. Це було лише 5 років тому, але скільки ж у мене з тих пір вже відбулося різноманітних подорожей… Кожна з них по своєму незабутня, але в якомусь сенсі всі вони почалися з цього походу. Я навіть відчував певну ностальгію. Було враження, що я повертаюся в місця, в яких провів своє дитинство:)

Печера Еміне-Баїр-Хосар. Кістки мамонта
Печера Еміне-Баїр-Хосар. Кістки мамонта

Наш похід мав починатися з Перевального, але мій кримський товариш Салават гостинно вирішив скласти нам компанію в огляді печери Еміне-Баїр-Хосар та привіз нас туди на авто, тому з першим днем походу у нас не склалось:) Проте у нас стало вдосталь часу, щоб оглянути як Еміне-Баїр-Хосар, так і Мармурову печеру. Печери досить незвична та своєрідна річ. З одного боку людство на початку свого життя досить довго мешкало в печерах, але з іншого боку для людини це досить неприродне середовище. Людина 80% інформації про зовнішній світ отримує через зір і без світла вона стає абсолютно безпорадною. Через це люди стараються оминати такі місця і відповідно все, що знаходиться та відбувається у темряві для людей цікаве саме своєю таємничістю та екзотичністю. До того ж неймовірні форми сталактитів та сталагмітів змушують фантазію людини працювати на повну потужність та можуть виходити досить своєрідні асоціації. Щоправда в цьому полягає й певна небезпека для людини. Коли людина потрапляє в абсолютну темряву або навпаки в білосніжну безмовність, то її часто

Мармурова печера, Чатир-Даг
Мармурова печера, Чатир-Даг

охоплює страх та фантазія починає малювати різноманітні жахливі картини і людина через певний час сходить з розуму. Не буду детально описувати жодну з печер, про них вдосталь інформації в інеті. Єдине що скажу, як на мене, то Еміне-Баїр-Хосар більш цікава різноманіттям форм, а Мармурова печера більше вражає масштабністю своїх залів. Безумовно вони обидві варті на увагу, але все ж оглядати одразу 2 печери я б не радив. По перше, між ними все ж таки багато схожого. А по друге, вони досить великі та екскурсія навіть одною зних триває кілька годин і на другій вже просто враження не такі яскраві. Хоча така тривалість екскурсії у нас швидшеза все була через те, що ми були там не в сезон. За відгуками більшість людей вважає Еміне-Баїр-Хосар цікавішою за Мармурову печеру, але все рівно це кожен має вирішити сам для себе.

Хребет Чатир-Даг, г. Еклізі-Бурун 1527м. Дивлюсь на Сімферопіль
Хребет Чатир-Даг, г. Еклізі-Бурун 1527м. Дивлюсь на Сімферопіль :)

Нижнє плато Чатир-Дагу відкрите з північного боку, тому щоб вночі нам було тепліше ми заночували у впадині. Поруч з нами ще лежав сніг, але спати вночі з літнім спальником вже було досить прийнятно. Ранок зустрів нас приємним сонечком та блакитним небом з білими хмаринками. Вітерець був прохолодний, але так було тільки комфортніше іти. Сьогодні на нас чекав досить серйозний перехід: ми мали піднятися на верхнє плато Чатир-Дагу, спуститися до Ангарського перевалу, а потім знов набрати висоту, перевалити поміж північним та південним Демерджі та заночувати на стоянці Джурла. Перехід навіть за прямими відрізками за картою перевищував 20 кг і супроводжувався постійним набором та скиданням висоти. До того ж в кінці дня під вечір нам потрібно

Хребет Чатир-Даг навесні
Хребет Чатир-Даг навесні

було набирати 500 м висоти. Через це ми намагалися не гаяти зайвий час та йти швидко, але звісно це мало як стосувалося наших фотосесій:) Тим більше, що в таких місцях як г. Еклізі-Бурун (1527 м) було що фотографувати. Вона лише на 18 м поступається у висоті найвищій точці Криму г. Роман-Кош, розташована відносно недалеко від моря і звісно, що краєвиди за такого розташування не можуть не вражати. Цікаво, що верхнє плато Чатир-Дагу має форму неглибокого яру та з північного боку навіть захищене невеличкими хребтом. Не дивно, що багато хто зустрічає тут Новий рік. Зокрема про це говорять пробки від шампанського, які подекуди зустрічаються на плато:)

Ліс із пролісками. Спуск з г. Ангар-Бурун 1453 м на Ангарський перевал
Ліс із пролісками. Спуск з г. Ангар-Бурун 1453 м на Ангарський перевал

У горах зима відступає повільно, а весна наступає швидко. Йдеш по снігу, а зовсім поруч вже розпустилися квіти, над головою співають пташки та навколо бігають сонячні зайчики. Місцями схили такі, що жалкуєш, що ти без лиж. Заходиш до лісу, куди б здавалося потрапляє зовсім небагато сонячних променів, а там цвітуть проліски. Все ще лежать сніжники, між якими все вкрито пожовклим осіннім листям, а цілі галявини вже всіяні пролісками.

Ангарський перевал, схема можливих шляхів
Ангарський перевал, схема можливих шляхів

Спускаємось на Ангарський в чудовому настрої, але ще ж треба піднятися на перевал поміж двома Демерджі. Починаємо підйом, навколо нас дзюрчить безліч весняних струмочків. З водою в цю пору року жодних проблем. Йдемо за маршрутом, який нанесений на карті, але встигли ми набрати лише половину необхідної висоти як наша дорога починає іти донизу. І чим далі тим впевненіше саме вниз. Скидати набрану висоту задля того, щоб набирати її потім знову немає жодного бажання. Йду в розвідку. Виходжу на галявинку і бачу, що дійсно дорога йде майже до самого низу і лише потім з чималим крюком починає підйом в бік перевалу між Демерджі. Робити нічого, треба шукати якісь інші стежки. Досить швидко вдається знайти стежку, яке йде в потрібному нам напрямку без зайвих перепадів висот. Але вона досить швидко закінчується:) Мені абсолютно не зрозуміло чому немає нормальної стежки траверсом,

Південний Демерджі
Південний Демерджі

а лише зі спуском до самого низу і новим набором висоти. Ми звичайно не шукаємо легких шляхів, але ж не до такої міри. Дивлюсь на мапу і не бачу жодних непрохідних перешкод на траверсі гори до необхідної нам стежки. Жодних повноводних струмків, жодних крутих хребтів або ярів. Хоч нормальні герої завжди ідуть в обхід, ми обираємо найкоротший шлях. Дряпаємось трохи крутими з не зовсім твердим ґрунтом ярами, впираємось в широкі струмки, набираємо висоту, перетинаємо їх, але рухаємось в потрібному нам напрямку. І що ви думаєте? Вже хвилин за 40 ми вийшли на потрібну нам стежку… Якби ми пішли за позначеним на мапі маршрутом, то такий час витратили б лише на спуск до крайньої нижньої точки… Але розслаблятись ніколи, час не ранній, а нам ще потрібно набрати метрів 200-250 висоти. Починаємо іти постійно і досить круто догори. Позаду вже кілометрів 20 і

Вітя замислився
Вітя замислився :)

доводиться частіше зупинятися для перепочинку. Метрів через 50 вертикальних Вітя на привалі каже, що він вже зає… втомився. Ну ми всі вже не газуємо, сприймаю це абсолютно нормально. На наступному привалі Вітя каже, що він конкретно зає… , тобто дійсно втомився. Його стан цілком зрозумілий, але допомогти йому насправді нічим. Кажу, що вже не далеко і треба дійти. І що ви думаєте? Наступна зупинка для перепочинку. Вітя: “ Сказати, що я конкретно зає… - це нічого не сказати”:)))) Ми всі вже були пригружені і Вітя нас добряче повеселив перед штурмом хребта, хоча останні метри підйому давалися вже дійсно важко і йшли ми повільно. Коли ми піднялися на хребет сонце вже остаточно сідало і той бік хребта починала поглинати темрява. Ноги гули і йти далі вже зовсім не хотілося, тому ми все ж таки зробили паузу і поніжились у променях сонця, що сідало. Це був саме Великдень і на Джурлу приїздило чимало місцевого

Вова відпочиває
Вова відпочиває

народу пошашличити, тому прийти на стоянку ввечері на заході було надзвичайно доречно. Ми зайняли чудове місце з ще теплим багаттям та залишками дров на непопулярному влітку східному боці схилу. Цього дня ми здійснили серйозний перехід і втома давала про себе знати. Ми були вже дуже голодні, але робити будь що, навіть готувати їжу потрібно було себе заставляти зусиллями волі. Тим більше мене почало морозити і клонило на сон. Але голод не тітка:) Довелось одягти на себе всю одежу, яка у мене була і щось робити біля вогню. До того ж у святковому вечірньому меню у нас на сьогодні було червоне вино:) Мабуть далось взнаки перенапруження на останньому підйомі, тому що після їжі мене попустило і я почував себе абсолютно комфортно. Навіть втоми як не було. На Великдень зазвичай гарна погода і цей рік не став виключенням. Неспішні розмови біля вогнища під червоне вино та зоряний небосхил над головою це останнє, що я запам’ ятав цього дня:)

Наша сонячна т/с Джурла
Наша сонячна т/с Джурла

Літом в спеку хочеться, щоб намет був у прохолоді та сонце зранку не жарило в нього, а на початку квітня приємно прокинутись саме під сонячні промені. Як я вже казав ми розташувались на східному боці схилу і наша стоянка була саме такою. Зранку можна було ходити в одних шортах, навколо стрибали та співали пташки, по небі неспішно пливли хмаринки. Сонце ще гріло не достатньо добре, але все навколо вже відчувало це тепло, яке з’ явиться незабаром і хотілося себе вести відповідно. Навіть з’ явилося бажання помити голову в джерельній воді. Маю сказати, що вийшло не тільки помити голову зверху, а й заморозити мозок зсередини:) Я навіть пригадав як скупався в Дніпрі 11 січня:) Початок дня був освіжаючим і хотілося йти та йти, але до першої контрольної точки на сьогодні водоспаду Джурла було просто подати рукою.

Водоспад Джурла (нижня)
Водоспад Джурла (нижня)

Коли ми підійшли до нього, то я зрозумів, що минулого разу я бачив щось інше:) Ми перепитали в людей поруч. Таки Джурла. Виявилось, що минулого разу я бачив верхню Джурлу, а цього разу ми прийшли на нижню. Це перший раз в моєму житті, коли маршрут походу частково повторював місця, в яких я вже був раніше і виявилось, що я сюди прийшов таки не даремно:) Для певності ми звичайно перевірили й верхню Джурлу. Далі наш шлях пролягав до водоспаду Джур-Джур. На відміну від попереднього дня сьогодні у нас перехід був значно простішим, тому ми дозволяли собі трохи розслаблятись. Тим більше, що природа навколо нас оживала й все навколо розквітало. Фотографували квіти та якісь незрозумілі гриби-мутанти. Дивились як птахи ловлять повітряні потоки, переходять з одного на інший та абсолютно без жодних рухів надзвичайно довго парять у повітрі над горами та долинами. Згадували якісь особливі місця,

Водоспад Джурла (верхня)
Водоспад Джурла (верхня)

які нам запам’ яталися з минулого разу. Минулого разу ми йшли в зворотному напрямку і майже цілий день дерлися по багнюці після дощу догори. В тому поході це був наш перший день без дощу, але набагато легше від цього нам не стало:) Цього разу відповідно ми майже постійно йшли донизу. Так захопилися розмовами, що навіть не помітили ніякої стежки в бік водоспаду і опинилися вже у Генеральському. Але мені все ж таки хотілося подивитись на Джур-Джур в квітні й порівняти його з тим, що ми бачили тоді в травні. Не скажу, що різниця була такою вже великою, але все ж цього разу Джур-Джур був ще потужнішим. В певних ракурсах на відео його міць особливо помітна. Під такий водоспад вже не зайдеш прийняти душ:) Після Джур-Джура на нас чекала довга й нудна дорога трасою до моря. Ненавиджу ходити трасами та дорогами біля цивілізації, але початок та кінець походу майже завжди виходять саме такими. До того ж погода почала псуватись і небо дуже швидко затягло хмарами. Краєвиди навколо нас відповідно також зникли і це зовсім не додало наснаги на дорогу, хоча море дійсно вабило. До того ж мої боти на трасі почали якимось чином давити

Водоспад Джур-Джур
Водоспад Джур-Джур

на ступні й просто вбивати мої ноги. Я не міг дочекатися доки ми дойдемо до Сонячногірська та я змочу ноги у морі. Я не пропускав жоден кілометровий знак і дорога мені здавалася просто безкінечною. Надихали лише думки про море, байдуже, що й холодне. До моря ми дісталися вже під вечір. Туристичним сезоном в Криму ще навіть не пахло, тому ми спокійно розташувалися на міському пляжі і були там в абсолютній самотності. Першою справою я звичайно ж зняв боти:) І одна в житті радість – прийду додому, зніму боти і ногам стає легше:) На асфальті мої ступні перетворилися прямо на ерогенні зони. Можна було просто їх торкатись та лоскотати й ловити кайф:) Отакі от речі трапляються в походах:) Запалити багаття нам сьогодні не було з чого, але сьогодні у нас була колискова хвиль та свіжий бриз. Тому після вечері ми перебралися поближче до хвиль. А хвилі в цей час також постійно підкрадались нам назустріч. Так ми сиділи, про щось спілкувались, аж поки не довелось стрибати сидячи та ще й спиною вперед, щоб не зустрітись з хвилями в одежі:)

Сонячногірське, наш намет ледь не змило хвилям
Сонячногірське, наш намет ледь не змило хвилям :)

Не можу сказати, що намет ми поставили вже зовсім поруч з морем, але зранку виявилось, що хвилі накривали половину наших тамбурів. Якби вони діставали ще трохи далі, то нас вже почало б підмивати разом з наметом до моря:) На морі був невеличкий шторм і хвилі швидше нагадували океанські, ніж морські. Доки ми намагалися зробити фото дня, хвилі ставали ще потужнішими та доходили ще далі. Намет вдалося врятувати тільки тому, що ми з Вовою фотографували зовсім поруч і без зайвих роздумів відірвались від видошукачів та одним рухом дуже швидко переставили намет на кілька метрів подалі від моря:) Після рятувальної операції вже можна було спокійно йти купатись. Температура води на око була не нижча +10, тому можна було не тільки попірнати, а вже й запливти подалі. В цю пору року в Криму досить близько до берега підпливають дельфіни. У них як раз шлюбний період і вся зграя плаває парами. Дуже важко передбачити де саме вони виринуть, тому сфотографувати їх майже неможливо, але здалеку виглядає симпатично. Нажаль вони все ж досить далеченько від берега, щоб спробувати допливти до них і попірнати разом з ними. Тим більше за такої температури води.

Сонячногірське, на небосхилі видніється Аю-Даг
Сонячногірське, на небосхилі видніється Аю-Даг

Перед походом ми всі готувалися до дощу та багнюки, але натомість отримали чудову погоду з блакитним небом вдень та зорями вночі, з квітами, що розпускаються та пташками, що співають навколо. Єдине виключення наш останній день на морі, небо було сірим та похмурим. Це ніяким чином не могло завадити нам насолодитись моментом, а фото навіть набули певного нальоту драматизму. Як виявилось повертатись в місця, в яких ти вже був іноді також корисно. В цілому похід склався найоптимальнішим чином і особисто я отримав від нього навіть більше, ніж очікував.

Фото http://nicks.io.ua/album376044

Відео http://nicks.io.ua/video19077

Підписатися на Коментарі для "Похід Кримом на Великдень"