Звіт про лижний похід 5 к.с. Кольським півостровом

На лижах у країну Полярного Сяйва
або лижний похід 5 к.с. Кольським півостровом

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВГОЇ РОЗПОВІДІ:

Паспорт маршруту
Учасники походу
Дорога туди
День 1: с. Імандра - р. Гольцовка,15 км
День 2: р. Гольцовка - пер. Ферсмана (2А,980 м),8 км
День 3: пер. Ферсмана (2А,980 м) - р. Малая Бєлая,13 км
День 4: р. Малая Бєлая - пер. Петреліус Східний (1Б,883 м) - р. Петреліуса - база рятувальників "Куельпор",20 км
День 5: база рятувальників "Куельпор" - пер. Рісчорр Північний (1А,900 м) - р. Каскаснюнйок,21 км
День 6: р. Каскаснюнйок - р. Тульйок - оз. Умбоозеро,19 км
День 7: оз. Умбоозеро - мис Тулінярк - р. Тавайок,16 км
День 8: р. Тавайок - пер. Тавайок (1А,890 м) - траверс Ловозерських тундр (г. Сенгісчорр - г. Ангвундасчорр,1116 м - г. Кедиквирпахк),18
День 9: траверс Ловозерських тундр - пер. Ельмарайок (1А,640 м) - копальня "Карнасурт",9 км
День 10: відпочинковий день в с. Ревда
День 11: копальня "Карнасурт" - пер. Ельмарайок (1А,640 м) - траверс Ловозерських тундр (г. Карнасурта - г. Ельморайок - г. Куйвчорр,786 м) - оз. Світле,27 км
День 12: оз. Світле - р. Сергевань - с. Ловозеро,17 км
День 13: с. Ловозеро - р. Вірма,23 км
День 14: р. Вірма - губа "Кулімгуба" - ур. "Ізба Кулімгуба",21 км
День 15: ур. "Ізба Кулімгуба" - оз. Чудз?явр - губа "Риплухт" - оз. П?ятнявр,17 км
День 16: оз. П?ятнявр - траверс Кицькиних тундр (г. Рамозеро - г. Нінпахк - г. Юнсвид,551 м),21 км
День 17: траверс Кицькиних тундр (г. Юнсвид - ріка - г. Ситрантеч,552 м),19 км
День 18: траверс Кицькиних тундр (г. Ситрантеч - г. Волшепахк,612 м - р. Малая Кіца - г. Куніч?я Шапка,512 м) - р. Махкйок,22 км
День 19: р. Махкйок - с. Пушноє,17 км
День 20: Виїзд
Харчування в поході
Особисте спорядження і одяг (список і зауваження)
Фінанси в поході

Фотоальбом з походу на Пікасі

Звіт в інтернеті

Картографічні матеріали

Паспорт маршруту

Вид туризму:
лижний
Район мандрівки: Росія, Кольський півострів, Хібінські, Ловозерські і Кицькині тундри
Категорія складності: п'ята
Кількість учасників: 7 чол.

Терміни проведення: 9 - 27 березня 2010 р.

Тривалість активної частини: 19 днів // 18 ходових днів,1 - відпочинковий // 5 теплих ночівель
Протяжність активної частини маршруту: 323 км
Організатор: Турклуб "Університет", м. Київ
Пройдений маршрут:

с. Імандра,139 м - р. Гольцовка - пер. Ферсмана (2А,980 м) - р. Малая Бєлая,360 м - пер. Петреліуса Східний (1Б,883 м) - р. Петреліуса - база рятувальників "Куельпор", - пер. Рісчорр Північний (1А,900 м) - р. Каскаснюнйок - р. Тульйок - оз. Умбоозеро,156 м - мис Тулінярк - р. Тавайок - пер. Тавайок (1А,890 м) - траверс Ловозерських тундр (г. Сенгісчорр, - г. Ангвундасчорр,1116 м - г. Кедиквирпахк,) - пер. Ельмарайок (1А,640) - копальня "Карнасурт",468 м - с. Ревда - пер. Ельмарайок (1А,640) - траверс Ловозерських тундр (г. Карнасурта - г. Ельморайок - г. Куйвчорр,786 м) - оз. Світле - р. Сергевань - с. Ловозеро,186 м - р. Вірма - губа "Кулімгуба" - ур. "Ізба Кулімгуба" - губа "Риплухт" - оз. П?ятнявр,200 м - траверс Кицькиних тундр (г. Рамозеро - г. Нінпахк, - г. Юнсвид,551 м - г. Ситрантеч,552 м - г. Волшепахк,612 м - р. Малая Кіца,243 м - г. Куніч?я Шапка,512 м) - р. Махкйок - с. Пушноє

Учасники:

Триліс Володимир - керівник, він же ж "Інтел", він же ж "Інтелігент"		Баканов Олексій - пічка - його хрест, він же ж "піонер", він же ж "дытына"
Примачек Павло - ремонтник, головний пацієнт і веселун в поході. В народі - Паша (наголос на 2 склад). В вогні не горить, в воді не тоне, на лижах не падає, а якщо і падає, то нічого тут страшного, з ким не буває	Колосова Юля - медик, мама походу: -)		Балясний Михайло - примусник, головний по закупівлі квитків, а в народі просто - доктор "Айсбаліт", носій священого айсбаля
Люба - завгосп, шеф-кухар, харчовий маг...		Горон Володимир - штурман, в народі - "мольфарик" і "горман"

Дорога туди

В поїзді до Москви - знайомимося, релаксуємо і розмовляємо. Команда весела і комунікабельна.

В Москві ще зима, вражає ціна на метро - близько 7 грн, культура провідників на РЖД і вихованість міліції - роблять зауваження підліткам на вокзалах за еротичні журнали.

Зустрічаюся з Кирилом і Шуріком, передаю гроші на гідраки.На вокзалі перепаковуємо рюкзаки, вони стають доволі важкими, та тішить думка про санки і про 6 кг фруктів - які ми з?їмо в потязі.

В поїзді на Мурманськ триває підготовка до походу - хтось шиється, хтось "ебоксідить" лижі, хтось ламінує карти - все як завжди.

Доволі багато мороки з підготовкою дерев?яних лиж, пластик в цьому плані значно виграє. Дивує активна участь ремонтника у підготовці лиж кожного з учасників походу - майже як батьківська турбота: -)
Колосова Юлія намагається вибити в керівника копію карт маршруту - щоб мати можливість самостійно орієнтуватися на маршруті. Та її прохання ігноруються, так як Олексій, відповідальний за це діло, не зробив додаткової копії для неї. До цієї теми ми ще повернемося, десь так на половині маршруту і реалізуємо Юлину мрію.

Активно зустрічаємо міжнародний жіночий день - з червоною ікрою і тортиками. Багато їмо. Запаковуємо сани, наплічники стають легшими.

З загального у мене: казани + черпак, пила фірнова - 2 шт, пила маленька фірнова, бухта мотузки основи,3 карабіни, ЖПС., продутів по 10 кг.

Мої сани трохи заширокі - у порівнянні з іншими - це потім створюватиме певні незручності.

Переводимо годинники на російський час. В мене не працює кнопка переведення, тому я залишаюся в рідному часовому поясі і весь похід додаватиму годину до свого часу - щоб бути на одній хвилі з колективом.

Долина ріки Гольцовка

День 1 // 9.03.10
Маршрут: с. Імандра - р. Гольцовка, ночівля в наметі, пройшли близько 15 км

7.20 - вивантажуємось з теплого вагону на холодний перон. Навколо купа снігу і порожніх товарняків. Наша висота за GPS - 139 м. З?їдаємо останні фрукти - 2 яблучка, приходить чітке розуміння - все, починається маршрут. Ніяк не визначусь як краще тягнути сани - прив?язаними до себе чи до наплічника. В підсумку в?яжу до наплічника і як показує практика - так краще (на мою думку), хоча більшість в?яжуть до себе.

Разом з нами стартує якась російська група.

Незабаром ми її обганяємо і більше вже не зустрічаємо.

Запасну лижу - "жучку" тягнемо по черзі - я зголошуюсь першого дня.

Спочатку йдемо по "буранці", потім виходимо на ріку Гольцовку. В Павла народжується хороша рима: "ріка Гольцовка - комусь початок маршруту, комусь концовка".

Тропимо, місцями на ріці промоїни, коло якогось закинутого будиночка (ймовірно водокачка) знову виходимо на "буранку", а далі лижня. Зустрічаємо групи туристів, що стоять табором - вони налякані непогодою і лавинною небезпекою. Навколо їхнього намету - величезна снігова стінка, і це в зоні лісу - видно багато в них було вільного часу.

Іти з санами трохи незвично і через це важкувато - гірше зчеплення з поверхнею снігу - більші навантаження на руки. Окрім того мої сани ширші за лижню і труться бортами об неї - варто брати вужчі. З часом (на 2 день) знаходжу оптимальне вагове завантаження сан - приблизно 5-6 кг і все стає, вірніше - лягає, на свої місця..

Місцями доводиться торувати стежку - це справа нелегка, сніг глибокий. Інколи доводиться знімати наплічник і торувати стежку без вантажу, а вже після цього іде людина з вантажем. На долю другого припадає 70% всієї роботи, тому перший не має про це забувати і вчасно мінятися.

Надибуємо рукописне оголошення комерційного характеру. Якось в Хібінах не відчувається дикість. Станція Імандра замість 2 будиночків зустрічає невеличким населеним пунктом із комерційними оголошення про катання на буранах, баню і проживання в туристичному притулку.

На обід стаємо на нещодавно покинутій стоянці, використовуємо витолочені площадки і дрова. Готуємо обід на сітці. Інтел в цей час тропить до місця ночівлі - верхня зона лісу - туди вже не далеко. Під час обіду на нас виходить група з собакою, пригощаємо їх чаєм, вони нас медом.

Туристи старшого покоління із аналогічним спорядженням. В Хібінах туристів доволі багато, часті зустрічі, лижня..., а от дров малувато, тому стоянки максимально орієнтуються на сухостій.

15.00 - фінішуємо, висота - 353 м. Ставимо табір, заготовляємо дрова - процес тривалий. Інтел в цей час іде "протропити" стежку до верхньої зони лісу.

Намет зима, пічка і т.д. - доволі хороша і комфортна штука за полярним колом.

Коли після трудового дня заходиш в теплий намет, роздягаєшся і сидиш та чекаєш вечерю - то накочуються відчуття майже домашнього затишку.

Сьогодні йшов без підбахільників, через це на черевиках зібралася деяка волога, сушусь. Кияни використовують набагато товстіші підбахільники (2 шари синтапону) і в наметі користуються ними як тапочками.

ЖПС з картою в KMZ форматі - це супер.

Підйом під Ферсмана

Вночі доволі свіжо, хоча я ще не вдягав весь свій одяг. Наступні ночі лягатиму посередині - між "зшивкою" і "жлобніками" - так набагато тепліше.

Висновки дня:

+ сани це супер, але вони мають бути вужчими від лижні
+ сани завантажувати в межах 5-6 кг
+ підбахільники варто використовувати навіть якщо тепло, їх легше просушити ніж черевики
+ лучкова пила і хороша фінська сокира - гарна штука, варто мати і використовувати в складних походах
+ сітка для вогнища дозволяє приготувати їжу на невеликій кількості дров і без проведення значних снігорозчищальних робіт

День 2 // 10.03.10
Маршрут: р. Гольцовка - пер. Ферсмана (2А,980 м), ночівля в наметі, пройшли близько 8 км

Прокидаємось в 5.00. Близько 7.20 - виходимо.

Олексій забирає в Паші сокиру, я частину ремнабору - щоб облегшити йому похідну акліматизацію.

Сьогодні в санах менше вантажу - тому ідеться набагато легше, та й сніг за зоною лісою зафірнований. Відкриваються чудові краєвиди на навколишні гори.

Піднімаємось в цирк під перевал Ферсмана. Спочатку ідемо просто так, пластик з насічками явно не поступається "бескидам", з часом в?яжемо на лижі "гальмувалки". В?яжуться швидко, працюють чудово - супер.

Провішування перил

Близько 11.00 підходимо під перевальний злет, висота - 797 м. Дуже хочеться їсти. Навколо сніг і скелі - таке відчуття, наче ми в високих горах, недарма ж це перевал 2А.

Міша, Олексій і я вдягаємо кішки і вирушаємо вішати трасу, нас "допінгують" шоколадкою. Всі інші залишаються встановлювати табір.

Зв?язок через рації. Із спец спорядження у нас - 2 мотузки по 50 м, скельні стальні гаки - плоскі і швелерра, льодобури, льодоруб і айсбайль. Сталь планують залишати в скелях, титан довелося б витягати.

Стрімкий підйом-торування по снігу і ми під скельними виходами. Тут скелі і лід притрушені снігом. Міша йде першим вибираючи напрямок руху, Олексій страхує, я б?ю байдики, фотографую.

Перший захід виявився невдалим - вийшли на ділянку чистих скель і не було де зробити станцію. Зміщуємось правіше, Міша ховається за поворотом скелі, там щось довго робить без просування вперед, ми мерзнемо. Як зізнався пізніше - у нього був невеличкий зрив, але ми про це навіть на знали. Перша мотузка провішана. Вона проходить по пологій 40-ка градусній скельно-сніжній плиті, потім заходить в скельний внутрішній кут - 60 градусів.. Тут якраз і знаходиться складне обледеніле місце де зірвався Міша і де зроблена проміжна точка страховки.

Далі все просто - по фірновому полю вихід на горизонтальну сніжну поличку. Тут Мішою була використана петля повішана нашими попередниками. Та її постійне порипування і ненадійний вигляд примушують забити ще один підстраховуючий гак.

Наш табір під Ферсманом

Як виявилось - для якісного провішування всієї траси потрібно мати 3 мотузки. З бази повідомляють, що підійшла група білорусів і 1 чол з мотузкою іде до нас. Це тішить, і хлопці вирушають провішувати 3-тю, останню мотузку, а я залишаюся чекати білоруса - щоб провісити горизонтальні перила на поличці. Остання мотузка проста - по сніговому гребню в 60 град., виходить на перевал.

Підходить білорус. Їхня група - 3 чол, виявилася групою повних чайників і вони поперлися на Ферсмана на обум. Оглянувши скелі білорус дякує, що ми трапилися на їхньому маршруті. Інакше вони б не пройшли цей перевал.

Вішаємо перила, дочікуємось хлопців і починаємо спускатися. Відчувається брак спускових - в мене і білоруса їх немає, тому доводиться провести навчання брата-слов?янина щодо використання вузла UIAA і спускатися вниз. Не думав, я спускаючись донизу, що на цих мотузках доведеться сьогодні ще не раз побовтатись. На спуск б?ємо окрему стежку - щоб не руйнувати сліди, які зручні для підйому.

Повертаємось в табір, він встановлений за всіма правилами полярної науки - високі снігові стінки, окремий туалет з стінкою, сніговий напис "КИЕВ", який з часом переробляється на більш доречний "КИЇВ", примуса гудять, чай кипить, в наметі навіть тепло. Обідаємо, проводимо огляд і збір лавинного щупа, встановлюємо на ньому прапор.

Перепаковуємо рюкзаки - відбираємо непотрібне і починаємо вантажну заброску на перевал. Лижі доводиться залишити - на них стоїть намет. Міша залишається готувати вечерю, його речі розпаковуємо по своїх наплічниках.

Підйом по мотузці з важким наплічником - справа нелегка. Я лізу перший, за мною Юля. В складному місці Юлі допомагає Олексій - піднімає її наплічник. Потім мотузку трохи перевішують, забирають проміжну точку і спуски та підйоми по першій мотузці стають легшими.

Перевал, висота - 980 м, фіксую вантаж на петлі мотузки і спускаюся вниз, вечоріє. На початку останньої мотузки зустрічаю Юлю, беру її наплічник і лізу з ним догори. В сутінках на перилах кипить робота, постійно лунають вигуки: "Перила вільні..., зрозумів..., повтори..., і т.д.". Інколи вигуки відбиваючись від скель плутаються і "слухачі" не можуть порозумітися з "гукачами". Знову на UIAA спускаюся вниз, проходжу горизонтальні перила. Тут Інтел і Люба, беру в неї наплічник і знову наверх. Працюємо вже з ліхтарями, на вулиці темрява. Останній підйом на перевал на сьогодні, втретє фіксую вантаж на петлі, пропускаю Інтела, який іде на підйом і починаю спуск. На спуску зустрічаю Пашу, він тягне речі + свої лижі. Люба і далі висить на середній станції - чекає на всіх, коло неї Олексій - йому ще на підйом. Він в одній кішці, інша злетіла на 1 мотузці.

Спускаюсь вниз, відстібаюсь від мотузки і по сніговому схилу майже збігаю в цирк. Заходжу в табір білорусів, вони враженні нашою нічною роботою на мотузках, ще раз дякують за те що ми їх піднімаємо на перевал, пригощають кавою з сухим молоком. В мене вже включилась система "бухенвальд" - коли все що пропонують з їстівного - з?їдається або береться про запас, потім цей запас під?їдається в скрутні часи. Якщо ж немає з чого закумулювати запас, то можна просто зекономити частину перекусу, трохи поголодавши, а цю пайку зробити стартовим капіталом для проекту.

Роблю нічні фото наших на стіні, санчат білорусів і прямую в табір. Тут Міша і Юля. Чекаємо всіх і радісні та втомлені вечеряємо та вкладаємось спати. Здається я цього дня перемерз (коли чекав на провішуванні мотузки) і перепив чаю - ввечері. Тому вночі доводиться 5 разів виходити рахувати зорі. Але завдяки такій пригоді мені єдиному з усієї групи за весь похід вдається спостерігати кольорове Північне сяйво. Спочатку воно було чорно-білим - наче прожектори направленні в небо, потім стало наче кольоровий частокіл в небі по всьому горизонту, а потім - кольорові пір?їни розкидані по небосхилу.

Спати вкладаємось потісніше - спиться значно тепліше.

Під перевалом можна інколи зловити покриття "Мегафон"
Висновки дня:

+ гальмувалки - це супер
+ якщо є робота на мотузках, то спусковий пристрій треба мати обов?язково - це особисте спорядження - наука від Міші
+ мінімум карабінів - це 3 шт., а не 2 - власне спостереження
+ варто мати легенький і компактний пристрій для підйому - типу Т-блока
+ здається айсбаль є універсальнішим інструментом від льодоруба

День 3 // 11.03.10
Маршрут: пер. Ферсмана (2А,980 м) - р. Малая Бєлая, ночівля в наметі, пройшли близько 13 км

5.00 - прокидається черговий - Міша, він завжди чергує, коли готуємо на примусах. За годину - загальна побудка.

Проводимо переговори з білорусами щодо спільної роботи на мотузках - щоб не заважати і не чекати один на одного. Відправляємо їх першими, щоб потім зібрати всі перила і віддати їм мотузку. Білоруси трохи затримуються з виходом, хоча в 7.30 вже були майже спаковані.

Ми стартуємо близько 9.00. Зі слів Інтела - мотузки можна було провішати трохи лівіше, тоді було б простіше. Сьогодні піднімаємось з легшими рюкзаками і лижами. Довго сидимо під скелями - білоруська дівчинка зависла на мотузках, Олексій витягує білоруський рюкзак. Я по мотузках іду останнім - знімаючи мотузки.

12.30 - доволі швидко піднімаємось на перевал, тут вітер і змінна хмарність, перепаковуємось, перевальна шоколадка і спуск. Санки стають важкими - добавилася мотузка білорусів, яку їм віддамо під перевалом.

Вечір в наметі

Спускаємось в кішках, траверсуючи лівий схил. Шкодую, що не рухаємось на лижах, снігу багато, інколи провалюємось ногами між каміння. Санки і лижі, які постійно норовлять втекти вниз, регулярно смикають тебе і цим ще добавляють складностей на схилі.

Виходить сонце, вітер зникає, стає жарко - адже ми вдягнулися з запасом - на випадок зависання на мотузках. Схил виположується, внизу вже видно білорусів і наших. Зупиняємось з Мішою, перевдягаємось, стаємо на лижі - далі все пішло приємніше, мотузку віддаю білорусам і вниз.

Ідеться легко, спуски технічно прості, сніг однорідний. В зоні лісу ніяк не натрапимо на хороший сухостій. Тропимо до долини Малої Бєлої, тут виходимо на лижню-автобан і повертаємо на ліво - вверх за течією ріки, через 15 хв знаходимо хорошу велику і суху ялину і стаємо на обід. В роботу іде лучкова пила. Голод і спрага даються взнаки, на годинниках 16.00.

До місця ночівлі вже недалеко - верхня межа лісу, та у зв?язку із дров?яними проблемами вирішуємо витягнути до місця стоянки запас дров з місця обіду. Смачно обідаємо, пиляємо дрова про запас, завантажуємо сани і рюкзаки та вирушаємо. Йти недалеко, група розтягується, вечоріє, сідає сонце, різко починає опускатися температура.

Близько 18.00 в мальовничій долині на висоті 360 м стаємо на табір, трамбуємо галявину під намет, переробляємо дрова. При набиранні води доводиться залізти на крижину, а при поверненні з казанами провалююсь в снігову кучугуру по шию - надув на березі ріки. На градуснику "-20"
Вечеря і сон. Запускаємо нічне чергування згідно жеребу. Я чергую з 2.20 до 3.20.

Перевал Петреліуса Східний

Висновки дня:

+ гарно використовувати бересту для розпалювання вогнища
+ при спуску на лижах добре себе зарекомендувала система гальмування за допомогою перевернутих санчат. Вони гарно виконують роль снігового якоря

День 4 // 12.03.10
Маршрут: р. Малая Бєлая - пер. Петреліус Східний ( 1Б,883 м) - р. Петреліуса - база рятувальників "Куельпор", ночівля на турбазі, пройшли близько 20 км

Стартуємо, на вулиці - 25, прохолодно. Долина зачаровує краєвидами. Пробита стежка виводить нас в район перевала Рамзая - простий перевал в напрямку Кіровська. Далі йдемо по цілині, торування майже немає - все зафірновано.

Сьогодні маємо перевалити через перевал Петреліуса Східний в долину ріки Петреліус. На перевалі часто буває карниз в нашу сторону. Плекаємо надію, що він буде пробитий якоюсь із груп наших попередників і в перші моменти, коли відкривається краєвид на перевал, ця надія майже реалізовується - всім здається, що під перевалом є стежка, та як виявиться пізніше - це був слід від лавини. А карниз висів, та зовсім маленький і ми його без проблем пробили.

Підйом на перевал

Паша переплутав куртку і спальник, і тепер на привалах сидить закутуючись у свій пуховий спальник замість пухової куртки. Під перевалом трохи підрізаємо лавинні схили і в кішках деремося в гору, трохи тропимо. Долина наповнюється сонячним промінням і теплом, стає жарко. Олексій і Міша вчепивши лавинні стрічки, ідуть пробивати карниз.

12.30 - справу зроблено, ми на перевалі. За допомогою мотузки витягаємо Юлі рюкзак і лижі Паші на перевал. Погода чудова, тихо і тепло. Зупиняємось на обід. Випиваємо "несквік" з моєю нелімітною банкою згущеного молока.

А далі спуски, доволі приємні і швидкі. Сніг однорідний, тому спускатися легко. Долина красива. Зустрічаємо похилу пару, яка прогулюється в горах - вийшли з бази рятувальників. З під перевалу рухаємось по буранці, з часом тікаємо на лижню, а потім знову повертаємось на буранний автобан. Ним і добігаємо до бази рятувальників Куельпор.

Тут справжня Хібінська Мекка туристів - Одесити, Білоруси, Пітерці, Москвичі і т.д., снігоходи, матрацники, скітури. Земляки, вірніше землячки, пригощають нас чаєм.

Готуємо вечерю і готуємось до бані. Дівчата ідуть в душ. Олексій відкриває секретний пакунок від дівчат з Києва - там багато всього смачненького.

В бані ведемо філософсько-естетичні бесіди моралістського характеру, миємось і перемось, стрибаємо в ополонку і натираємось снігом. Поки ми паримося в простій і дорогій бані - дівчата готують млинці. Потім знову вечеря, і здоровий сон.

Ущелина відьом

Завтра відпочинкового дня не буде - вирішуємо зекономити зайвий день для подальшого маршруту. Цей оборот подій найбільше засмучує Мішу - він людина настрою (наголос на 2 склад)
Дізнаємось від рятувальників про групу білорусів, що потрапили під лавину в Ловозерах, в районі перевалу Тавайок, не обійшлося без смертей. Наш маршрут пролягає саме тими місцями.

День 5 // 13.03.10
Маршрут: база рятувальників "Куельпор" - пер. Рісчорр Північний (1А,900 м) - р. Каскаснюнйок, ночівля в наметі,21 км

Зранку відправляю СМС додому, отримую повідомлення-попередження від москвичів про трагедію в Ловозерах. Погода чудова, мороз + сонце.

Рухаємось по буранках і лижні. З певного моменту вдягаємо "гальмувалки". По схилах ганяють "скітурівці", які на гору піднімаються за допомогою буранів і великих гаманців. Ми ж на гори піднімаємось зовсім по іншому і зовсім за іншим.

13.00 - перевал вражає скельним коридором - "ущелина Відьом". В ущелині сліди сходу лавин. З перевалу відкривається чудовий краєвид на Умбоозеро і Ловозерські тундри, що лагідними білими пагорбами спускаються до його берега, і тільки зрідка ці пагорби, мов ікла, прорізають чорні скелі.

Спуск доволі стрімкий і обледенілий, на лижах залишаюсь тільки я, хвилинка і спуск закінчився. У пішоходів цей процес займає трохи більше часу. Троплю в напрямку скельного острівця - де можна зробити обід, та мене повертають вигуки Олексія і Інтела, очі чи шлунки яких запримітили схожий острівець набагато ближче, повертаюся назад.

На перевалі Рісчор Північний

14.00 - починаємо обід, на сонці тепло, блаженствуємо. Та лінія тіні, що наближається до нас чітко регламентує час обіду - стає холодно, вирушаємо. Цей обід запам?ятався сушеними динями - виробництва Інтела.

Пологі і приємні спуски в долину р. Каскаснюнйок.

Перші поламки - в Міші щось із кріпленням, в мене кільце від лижі подерлося вгору по трубі.

Проходимо розвилку на пер. Умбоозерський - найпростіший перевал в долину Куельпора.

В долині ріки по буранці швидко накручуємо кілометраж. Ближче до вечора стаємо на табір. Різко опускається температура - "-25" ... "-28"... "-30". Все, Хібінські тундри пройдено, попереду - Ловозерські тундри.

Я чергую біля сітки, всі інші сидять в наметі, та не судилося їм насолодитися домашнім затишком. Піч починає диміти і розпочинається активна боротьба за чистоту повітря. У хід іде все і всі. Паша і Міша бігають по вулиці, Інтел і Олексій вовтузяться всередині, а піч як норовливий коник не піддається на ніякі вмовляння. Врешті решт скориставшись кочергою як хірургічним інструментом вдається ампутувати жаропоглинач з труби, змінити його форму і вставити назад.

Піч запрацювала, хоча до ідеальної форми роботи вона повернулася тільки на 17 день походу - напевно що рани, нанесенні під час першої операції довго загоювались: -).

День 6 // 14.03.10
Маршрут: р. Каскаснюнйок - р. Тульйок - оз. Умбоозеро, ночівля в хатинці, проходимо близько 19 км

Таборування

Зранку на градуснику "-30", поліетилен стає наче пластмаса, в тюці від саней тріскає пряжка. В таборі перебуваємо в масках.

Виходимо доволі пізно - близько 9.20.

Під час руху по буранці в долині ріки у мене вперше тріскає пружина. Замінюю на нову і продовжую рух. Нас обганяють бурани.

Близько 14.00 виходимо до Умбоозера і урядової турбази. Знайомимося з місцевими працівниками турбази і карельською лайкою "Ржавим". До нас ставляться доволі привітно, на буранах закидають до хатинки захованої в лісі на березі озера, віддячуємо пляшкою горілки, до якої в нас так і не знайшлося охочих в групі.

Обживаємо хатинку, жара, ремонтуємо намет.

Потроху втягуємось в похід - про це можна зробити висновок з огляду на те, що з задоволенням під?їдаємо цукор?рафінад з явними слідами перебування мишей на ньому. Хоча до цього процесу долучаються ще не всі.

Ну і на завершення - жахлива історія для любителів зеленого змія в мандрівках: ми з Олексієм розтираємо цього вечора собі ноги загальним спиртом - вживати його ніхто не хотів чи не міг, а нести було ліньки. От ми і вирішили провести експеримент - розтерти втомлені і запарені ноги "аквавітою". Відчуття приємні - свіжість, тепло і т.д. Раджу в походах алкоголь використовувати тільки для таких цілей: -)
Вночі жарко, пічка добряче кочегарить.

Через Умбоозеро

Висновки дня:+ дізнаюся про чудовий спосіб ремонту порваних пружин

День 7 // 15.03.10
Маршрут: оз. Умбоозеро - мис Тулінярк - р. Тавайок, ночівля в наметі, проходимо близько 16 км

Зранку теплішає. Йдемо через замерзле озеро - Умбоозеро. Проходимо його за 2 переходи. На озері вітер, тому доводиться іти в масці. Тримаємося ледь помітної лижні і по ній входимо в ліс, де вона стає вже добряче помітною траншеєю. Нам повезло - тропити не доведеться.

Інколи по засніжених колодах доводиться переходити через незамерзлу річку, в таких місцях слід бути обережним - самому не потрапити у воду і слідкувати щоб санки не впали туди. Паша забув про це і зачерпнув повні сани води.

На обід смажимо мисливські ковбаски.

Доволі швидко стаємо на табір на чудовій галявині на березі річки. На вечерю варимо смачнючий борщ.

Дрова тут на півночі смолисті і горять мов бензином облиті, правда трохи коптять.

Будуємо їдальню

День 8 // 16.03.10
Маршрут: р. Тавайок - пер. Тавайок (1А,890 м) - траверс Ловозерських тундр (г.

Сенгісчорр - г. Ангвундасчорр,1116 м - г. Кедиквирпахк), ночівля в наметі, проходимо близько 18 км

Рухаємось великою засніженою долиною. Під перевалом вітер крутить снігові торнадо, а з часом і на нас починає налітати та штовхати міцними стусанами в обличчя. Не зупиняючись надягаємо маски і продовжуємо підйом на перевал. З часом знімаємо лижі і надягаємо кішки - так рухатись безпечніше і легше.

10.00 - виходимо на хребет Ловозерських тундр, зверху він пологий - плато з скелястими ущелинами. Короткий привал на перевалі, фото, відео і починаємо підніматися на вершину г. Сенгісчорр.

Навколо завиває вітрова хурделиця і "...під ногами хрустить хребет Хамар Дабан..." - як співається у відомій пісні Візбора. Якраз про нього і говоримо на підйомі.

Інтел згадує ще одну пісню лижної хібінської тематики - про плато Расвунчер.

Справа від нас відкривається чарівна котловина озера Сейдоозеро - святиня народу саамів - корінних жителів цього сурового краю. Хурделиця лютішає, видимість погіршується, долина озера ховається за білою пеленою. Переходимо на орієнтування за допомогою GPS.

В 13.00 стаємо на обід, вітер і хурделиця примушують збудувати снігову стінку, щоб приготувати чай і спожити обід у більш-менш захищеному від вітру місці. Поки будуємо - тіло ще зігрівається, а от під час прийому їжі починаєш мерзнути, тому довго не засиджуємось і рушаємо.

Погода і видимість продовжують погіршуватись. Таке враження, що Ловозери вирішили нам компенсувати непогодою хорошу погоду в Хібінах.

На черговій сідловині хребта стаємо на табір.

Починається довге будівництво захищеного табору. Регулярно міняючись ріжемо снігові цеглини в фірні, носимо їх до намету і складаємо стінку висотою 1,5 м.
Міша в цей час на газі топить сніг і готує вечерю.

Вечеря готова, стінка ще не до кінця, та втома дає себе чути і ми ховаємось в укриття - щоб спожити тарілку гарячої і поживної кашки.

Спати сьогодні холодно - переборщив з одягом і спиться трохи тіснувато. З отвору для пічкової труби регулярно засипає сніжком. Раніше він закривався, та після операції над піччю це стало важче організувати. Зранку просинаємось усі засніжені у ще більше засніженому наметі.

День 9 // 17.03.10
Маршрут: траверс Ловозерських тундр - пер. Ельмарайок (1А,640 м) - копальня "Карнасурт", ночівля в їдальні, проходимо близько 9 км

Зранку сильний вітер, на відтяжці намету ламає Любину лижу, вона засмучена. Збираємось, видимості немає, виходимо.

Відчувається брак лижної техніки при пересуванні складними схилами у декого з учасників, починаються падіння. Тут ще й вітер добавляє свого - поривами просто валить з ніг.

Падає Олексій, від нього вниз по схилу втікають сани, та на щастя на першому ж скельному острівці перевертаються і зупиняються, у Міші теж проблеми, здуває рюкзак і з нього зриває килимок, у Паші втікає підсрачник. З часом все втрясається, всі призвичаюються до поривів вітру.

Зупиняємось, вдягаємо кішки - щоб рухатись повільніше, але безпечніше. Паша починає наспівувати свою веселу пісеньку про хороше життя. Констатуємо втрати ранку - поламана лижа, килимок і сидушка - це трохи засмучує.

Рухаємось правим схилом траверсуючи хребет і потроху спускаємось в напрямку перевалу Ельмарайок. Трохи важко оцінити крутизну схилів на карті 500 м, бо привик користуватися 1 км картами.

На перевалі короткий привал, перекус, фото і починаємо спускатися до копальні "Карнасурт" - до цивілізації. Вирішуємо пересидіти пургу в затишку. Копальня зустрічає нас засніженими скельними схилами, похмурими будівлями і світлом фар вантажного автомобіля.

Рухаємось по території копальні, стає жарко - вдягнуті ми для хребта, а тут вже явно тепліше. В адмінбудинку дізнаємось про розклад руху автобусів з копальні на с. Ревда - їздять регулярно (через 30 - 60 хв), а також про головне - тут є цілодобова їдальня для робочих. Ночувати в адмінбудівлю нас не пускають.

Переміщаємось в їдальню, тут тепло і ситно - майже рай. Сідаємо за столики для обслуговування у спецодязі - про це нагадують таблички прикріпленні до дерев?янх столиків, а наш одяг по чистоті якраз наближається до вищезгадуваного "спеца". Інші столики накриті симпатичними скатертинками.

Проїдаємо гроші, просиджуємо час і запасаємось жирком: перше, по два других, салати, ватрушки, кампот, чай, сметана і т.д. Самі знаєте, що і як робити на 9 день лижного походу в їдальні. Так святкуємо екватор походу.

Жіночки з їдальні виявляються лояльнішими до туристів і дозволяють нам переночувати в вестибулі. Розкладаємось, залишаємо Пашу і рушаємо на розвідку в Ревду. Проїзд в автобусі для робочих - безкоштовно, і хоч ми не робочі, та гроші не платимо. Гуляємо по Ревді - класичне робоче містечко з бляклою архітектурою і закинутими будинками - життя на півночі не цукор - молодь втікає.

З Олексієм в складку закуповуємо запас "бухенвальду" - 8 гематогненок і 4 шоколадки. Тепер маємо вижити: -) Спроби знайти якесь житло позитивних результатів не дають, в готелі дорого, квартир не знаходимо. З реєстрацією теж не все так просто. Поки ми їхали - в черговий раз змінилися правила реєстрації українських громадян. Доведеться ще раз повернутися в відділ реєстрації. Така ситуація особливо до душі Олексію, якому сподобалось спілкуватися з російським військовослужбовцем - блондинкою у погонах і червоних стрінгах.

А далі все просто: супермаркет, автобус для робочих (інший водій незадоволено запускає нас в салон) і знову копальня, їдальня, молоко, батон, розмови про гори і сон. Погода покращилась, але недостатньо, тому вирішуємо завтра їхати в Ревду і робити тут відпочинковий день, який був запланований на Ловозери.

Паша займається ремонтом лиж, проявляючи у цьому питанні чудеса еквілібристики. За годинку зламана навпіл лижа стає як нова.

Кожна зміна робочих, яка заходить в їдальню і спостерігає наш розгорнутий на просушку і ніч табір, та вдихаючи його фіміами вітається з нами класичним: "Ну ні х..я собі!". Нам навіть немає що сказати на таке всеохоплююче вітання, тому ми тільки усміхаємось і дрімаємо. Спати заважають постійно гупаючі двері і привітання робочих. Хоча за ніч було кілька періодів, коли можна було відпочити на всю катушку в теплі і тиші.

Висновки дня:

+ не варто проявляти надмірну слабкість і йти на поводу у свого шлунка, набиваючи його всілякою всячиною, від цього може значно постраждати ваш гаманець (це ми зрозуміли в дорозі назад)
+ навіть на секретних об?єктах можна переночувати

День 10 // 18.03.10
Маршрут: відпочинковий день, ночівля в с. Ревда

Снідаємо знову в столовій. Організм вже трохи освоївся і гамує шлунок, порції стали меншими. Переїжджаємо в Ревду. Ранковий водій злючий, тому бере з нас 200 руб за переїзд, щоб йому ...
На зупинці контактуємо з таксистом і з його допомогою поселяємось в двохкімнатну квартиру (по 120 руб з носа), та оформлаємо реєстрацію - усе це за активної участі мотивованого Олексія.

Душ, перекус і їдемо в Ловозери - в музей саамів.

Музей в принципі сподобався, хоча чогось особливого там і не було. В Ловозерах вдається поміняти долари і поповнити свій запас рублів. Здійснюється Юлина мрія - керівник забезпечує її картографічним матеріалом по нашому маршруту. Тепер вона зможе орієнтуватися як льотчики в 1941 - по пачці Біломора, тут гарно видно Київ, Москву і обриси Кольського півострову, а що ще треба: -).

Повертаємось, перемось і лягаємо спати. В кімнаті які ми зняли є підбірка непоганої літератури - це тішить. Вечеряємо пельменями, ух і смачно ж.

Висновки дня:+ в полярних містах найкращим джерелом вирішення проблем є таксисти, швидко і дешево
+ в Росії проблеми з банками - їх небагато, в них черги, тому краще гроші міняти з запасом і завчасно

День 11 // 19.03.10
Маршрут: копальня "Карнасурт" - пер. Ельмарайок (1А,640 м) - траверс Ловозерських тундр (г. Карнасурта - г. Ельморайок - г. Куйвчорр,786 м) - оз.

Світле, ночівля в наметі,27 км

Прокидаємось пораніше - 4.30, виходимо похудчіше - без сніданку. Підживитися, на прощання, плануємо в їдальні копальні "Карнасурт". Сьогодні маємо зробити багато, тому поспішаємо. Організми трохи розслабилися в теплі та ситості і не палають бажанням повертатися в суворі умови Заполяр?я.

5.30 - завантажуємось в автобус для робочих і прямуємо на копальню. На прохідній, колись особливо секретного об?єкту, сьогодні не все так гладко:
- "Куда?" - гукає сторож.

- "На Ельмарайок" - хором відповідаємо ми.

- "Там є обхідна стежка!" - авторитетно повідомляє він.

- "Так ми ж свої..., ми ж тут жили в їдальні..., ми поснідати хочемо..., ми там в Ольги Володимирівни сніданок замовили" - вже менш впевнено промовляємо ми (ім?я змінене, щоб не наражати добру жінку на небезпеку: -), а якщо чесно, то вже забув як її звали, хоча їй все рівно велике спасибі).

Наше іглу

Сторож спочатку пропонує нам сходити в їдальню без речей, взяти порції і поїсти тут, та в кінці-кінців розуміє, що нам таки треба туди, озирається навколо, нагадує нам про страшне начальство і секретність об?єкту, а потім махає рукою - пробігайте, мов. Нас двічі запрошувати не треба. Прямуємо до їдальні, відчувається що ми тут вже не вперше: все знаємо, рухаємось впевнено, замовлення робимо без довгих роздумів.

Перше, друге, компот і булочка - традиційний набір, все це споживаємо і ще трішки ніжимося в теплі та ситості. Організм робить останню спробу перемогти дух і залишитись тут, та дух відчуває запах нових пригод і організм змушений підкоритися.

7.20 - рушаємо. В кінці секретної території стаємо на лижі. Повз нас проїжджають порожні вагонетки, без рульових - автоматика... автоматизація...роботизація...секретність... "во блін-щоб їм", нас через це ледь сніданку смачного не позбавили. Йдеться легко, навіть дуже.

8.20 - ми на перевалі Ельмарайок, тут затишно і сонячно. Спочатку здається що навіть жарко, та через 15 хв привалу, нагадування, що ми за Полярним Колом морозцем і прохолодою, підступно пролізає за пазуху.

Рухатись сьогодні по хребту Ловозери - одне задоволення, в голові не вкладається, що ще кілька днів тому тут лютувала така заметіль. Насолоджуємось краєвидами і намотуємо кілометри малюючи дві паралельні смужки на пласкому тілі хребта.

Близько 13.30 на вершині Куйвчор,787 м стаємо на обід. З подачі Інтела, відновивши сили і настрій, беремося до тренувального будівництва іглу. Спочатку ця іде здавалась невдалою - і часу шкода, і холодно, і енергію лінь витрачати, але тут як і з їжею - апетит прийшов в процесі будівництва. З кожною новою цеглиною ставало веселіше, тепліше і приємніше.

Отримали позитивний досвід будівництва іглу, купу гарних емоцій і гарні фото на згадку, а навик колись може і знадобитися.

14.50 - стартуємо. Починається пологий спуск з хребта. Їхати треба обережно - надуви (заструги, як їх називають кияни), санки регулярно обганяють і перевертаються. Паша демонструє чудеса еквілібристики та аеродинаміки і завдяки найдовшим лижам і найбільшій вазі першим долає затяжний спуск.

Близько 17.00 розбиваємо табір в долині ріки Світла біля великого сухого дерева, яке ніяк не вдається "завалити". Його діаметр явно перевищує вигин лучкової пили, тому до цієї справи долучається чи не вся чоловіча частина команди, весь наш інструмент і добрячий запас теплих словечок.

В підсумку перемога у нас в кишені, дрова в пічці, а тепло та домашній затишок в наметі.

Висновок дня:

+ заметіль завжди краще перечекати
+ в поході варто знаходити час для навчання чи розваг

День 12 // 20.03.10
Маршрут: оз. Світле - р. Сергевань - с. Ловозеро, ночівля в с. Ловозеро,17 км

Зранку погода трохи зіпсувалась, затягнуло хмарками, задуло вітерцем.

8.30 - виходимо на лід озера Світле, намагаємось знайти "буранку", щоб легше ішлося. Ця затія дає свій результат і хоча "буранки" тут всі слабкі та їх багато і щораз гублячи одну знаходимо другу. В кінці озера виходимо на чітку "буранну" дорогу і тримаючись її мчимо в напрямку поселення Ловозери - столиці саамів.

Чудові накатані спуски серед хвойних лісів. Тут насічка на пластику трішки програє дерев?яним "Бескидам" у швидкості, це відчувається і доводиться мені трохи налягати на палиці, щоб не відставати від Інтела і Павла. З часом виходимо на плоскі простори тундри, тут вітер не має перешкод і добряче розганяється. Я вперше в тундрі на лижах і краєвиди мене вражають, відчуваєш себе героєм Джека Лондона - вітер, тундра, снігові вихори, що котяться тобі на зустріч і постаті друзів попереду. Намагаюсь зловити цей настрій і відчуття в об?єктив свого фотоапарату, та він явно не чув про Джека Лондона і ніяк не хоче зробити чудового кадру, хоча ... може щось і вийшло з того, судити вам. Поки відбувається ця епопея з фотоапаратом - ноги і лижі роблять своє, ковтають кілометри і пейзаж змінюється, його різко псують силуети будинків і заводських труб. Романтичний настрій дослідника півночі розвіюється, поступаючись підступному вуркотінню шлунку, який передчуває своє чергове свято, та й обідати вже час. Напевно що в керівника шлунок теж заспівав "пісню голоду", і ми стаємо на обід в невеликому лісочку, намагаючись заховатися від дошкульного вітровію.

До перших будинків доходимо вже під доволі сильними поривами вітру, та тільки переступивши межу "місто-тундра" усе різко змінюється, мов у казці. Вітер кудись зникає, стає значно тепліше, лижі і сани втрачають своє значення, а ваги набувають маленькі зелені папірці, з загадковою назвою "Білети банка Росії". І хоча ще доволі рано - 12.40 на годинниках, та ми теж піддаємось магічному впливу цих білетів до примарного раю, накуповуємо їжі, знімаємо квартиру за 75 білетів з носа і вже нікуди не йдемо. Вирішуємо використати зекономлений день першої частини маршруту. Та й молоко колгоспу "Тундра" і пиріжки місцевого виготовлення дійсно смачні. Читаємо, відпочиваємо, купаємось, перемось і об?їдаємось. Паша і Міша полюють на червону рибу.

Особисто я дальтонік, тому про колір знайденої ними риби нічого сказати не можу, але на смак вона мені сподобалась.

Саамська кувакса

З цього дня з Олексієм запускаємо свій черговий спільний проект (першим був проект "Бухенвальд", до якого на різних етапах підключалися різні люди). Новий проект проходить під кодовою назвою "100 по прямій". Кожного вечора проводимо заміри відстані від нашого місцезнаходження і до фінішної точки маршруту - станції Лопарська. Олексій рветься в Петербург, я до своїх карапузів. З часом до проекту підключається вся група і вечірні заміри та прогнози стають все емоційнішими. На сьогоднішній день згідно проекту "100 по прямій" ми маємо рівно 102 км маршруту через невідому тундру до фінішної точки і рівно 8 днів до нашого потягу. Що ж, відлік почато, щодня ми маємо скорочувати цю відстань на 13 км по прямій, щоб встигнути... Того вечора нам здавалося, що ми це зробимо без проблем, адже наплічники і сани стають все легші і легші, підйоми попереду незначні, тундра плоска, настрій хороший. Та не так сталося, як гадалося. Забігаючи наперед, скажу, що наступні 8 днів походу були найважчими за весь похід, але попри це і найчудовішими..., та про це далі.

Висновок дня:

+ населенні пункти на маршруті варто проходити швидко, щоб не затриматись там на довго
+ якщо тобі здається, що попереду залишилась простіша частина мандрівки, то налаштуйся на важчу

День 13 // 21.03.10
Маршрут: с. Ловозеро - р. Вірма, ночівля в наметі,23 км

Зранку залишаємо нашу затишну, але занедбану квартиру.

Ранковий огляд лиж виявляє поламку лижі в Олексія, яка не була ним відслідкована попереднього дня. Олексія наразі ставлять на "жучку", а його лижу бере на примітку ремонтник Паша.

6.00 - стартуємо. Рухаємось заспаними і замороженими вулицями Ловозер. Коли місто спить, його набагато легше залишити і рушити назустріч холоду і невідомому, ніщо тебе не відволікає, ні відкриті магазини і кафе, ні світло у вікнах, ні привітні і не дуже перехожі. Спочатку рухаємось по засніженій дорозі на Ревду, але після знаку закінчення міста робимо різкий поворот під 90 градусів вправо і заглиблюємося в дику тундру. Попереду і трохи зліва бовваніють якісь вишки - швидше за все, це якийсь черговий секретний військовий об?єкт, якими так багата російсько-європейська північ - ворог ж поблизу. Головне, щоб нам там не напоротися на непривітну сторожу.

7.30 - виходимо на буранку і тримаючись її добігаємо до притрушеної снігом "кувакси" - етнічного житла саамів, що дуже схоже на житло американських індіанців. Цікаво, а хто ж тут порушив авторські права і куди дивилось патентне б?юро. Фото в "куваксі" на оленячих шкурах - хіба можна собі відмовити в такому задоволенні, правда доводиться зняти лижі, бо в них ну ніяк не залізеш у невеличке житло народів півночі. Щоб віддячити господарям за такий непроханий візит, залишаємо сім льодяників - по штучці від кожного. Я з своїм прощаюсь легко, душу, чи то пак шлунок, зігріває 8 батончиків гематогену - "система бухенвальд" у дії: -)
Знову "буранка", паркан секретного об?єкту, торування стежки через ліси і сніги, знову "буранка" і рух нею по долині ріки Вірма.

11.00 - приходить розуміння, що буранка забирає сильно на північ в напрямку озера Мамін - все як на карті, а нам треба рухатись на захід. Краще пізно ніж ніколи. Вносимо корективи в наш курс і забираємо вліво, на захід, в напрямку великого безіменного озера в долині Вірми.

Прощаємось з комфортною дорогою і починаємо прокладати свою власну стежку. В залісненій тундрі пробивати стежку не легко, сніг глибокий і навіть на лижах провалюєшся добряче. Доводиться застосувати нову для мене технологію торування стежки - перший іде без наплічника, робить "чорнову" прокладку стежки, за ним рухається учасник з наплічником, на долю якого припадає 70% роботи. Першому варто про це не забувати і не затягувати свої переходи, мінятися. Змінився і вертаєшся за своїм наплічником, потім доганяєш колону і знову чекаєш своєї черги - спочатку важка робота другим, а потім трохи легша робота першим і знову в кінець. Відпочивати встигаєш під час повернення за наплічником і під час руху в колоні, тому за такою технологією можна рухатися без зупинок протягом цілого дня.

Ось такою гусеницею просуваємось вперед. В глибокому снігу зростають навантаження на лижі і починають вилізати слабкі місця. Ламається полатана лижа Люби і ремонтник береться за її ремонт, бо "жучка" вже зайнята Олексієм.

Обідати доводиться на відкритій місцині, ховаючись серед якихось кущиків від вітру, тут вже я трохи перестарався з прокладанням стежки і відірвався від групи. Обід через це вийшов пізній та холодний.

В хорошому режимі продовжуємо працювати до самого вечора і проскочивши добрячий шмат маршруту стаємо на табір не дійшовши 1,5 км до наступного безіменного озера. Місце для табору гарне і затишне. З дровами в тундрі вже проблем немає, я чергую.

Проводимо заміри для проекту "100 по прямій".

Результати цього дня втішають - відстань до фінішу скорочена на 15 км по прямій, залишилось 87 км. Але і втома дається взнаки, чи витримаємо в такому темпі ще цілий тиждень, час покаже.

Висновок дня:

+ ввечері варто проводити ретельний огляд лиж, кріплення і стропи, щоб не ремонтувати зранку. Про це всі знають, та не всі дотримуються.

+ краще "буранки" в тундрі може бути тільки свіжа "буранка"

День 14 // 22.03.10
Маршрут: р. Вірма - губа "Кулімгуба" - ур. "Ізба Кулімгуба", ночівля в наметі,21 км

Цей день в моєму щоденнику починається зі слів: "Важкий день..." і він дійсно був таким.

За цими двома короткими і простими словами ховається 10 годин безперервної кропіткої роботи по прокладанню стежки в глибокому снігу, пошуки старих "буранок", на яких не так сильно провалюєшся і торування по цілині, яскраве сонце і пронизливий вітер, смачний обід і дикий голод перед вечерею, перевернуті санки на черговому повороті і допомога товариша, який ставить їх "на ноги".

Під вечір погода починає псуватися, та нас зігріває думка про ночівлю в колибі. Адже не дарма місцевість, до якої ми прямуємо, називається "урочище Ізьба Кулім-губа", має ж тут бути якась "ізьба".

"Тропимо" аж до запаморочення в очах, поспішаємо, треба встигнути дійти до колиби, хочеться теплої ночівлі. Піт заливає обличчя коли ідеш другим і замерзає, коли повертаєшся за наплічником після роботи першим. Наплічник і сани стають все важчими, перевертаються все частіше, вітер стає все принизливішим, а ліс похмурішим. Вже б і на табір ставати час, але ж ні, попереду ж "ізба", треба дійти.

Таки дійшли..., вийшли на відкриту місцину, що продувалася всіма вітрами - затока великого озера Чудз?явр, а по місцевому - "губа" І тут, о щастя, ціла купа гаражів, сараїв і ще чогось невідомого. Та щастя було не довгим, всі споруди або добряче закриті, або не придатні до життя - це ніби як гаражна стоянка для човнів, туристу тут притулитися ніде, та й з дровами сутужно. От і дістали ми "по губах" від "Кулімгуби", щоб губи не "розкатували" на чужу "ізьбу".

Вітер, відсутність дров, втома і брак часу примушують нас повернутися назад по своїй лижні на попередньо приглянуте місце і ставити свою палатку. Поставили, розтопили піч, зігрілися..., ех і гарно ж, чим вам не "ізьба", правда пізніше почалася відлига і снігопад. Пічку довелося загасити, бо тепло з намету топило сніг на даху і він капав на нас дощем.

За проектом "100 по прямій" до фінішу залишилося 71 км. Сьогодні знову перевиконали план, скоротивши нашу пряму на 16 км.

Так, день дійсно був важким. Про це і записав ввечері в щоденнику, таки не полінувався: "Важкий день...", ага, про це ви вже читали, ну що ж, поїхали далі.

Висновок дня:

+ яким би важким не був день, не варто забувати про записи в щоденнику. Потім, через місяць, а може й пів року, коли писатимеш звіт ці записи чудово освіжать пам?ять

День 15 // 23.03.10
Маршрут: ур. "Ізба Кулімгуба" - оз. Чудз?явр - губа "Риплухт" - оз. П?ятнявр, ночівля в наметі,17 км

І цей день був не з легких, та не будемо все фарбувати в темні тона, бо вечірні години цього дня були настільки яскравими, що і цілий день у пам?яті зафарбувався у приємніші кольори.

Зранку падає сніг, тепло, на градуснику "-8" - відлига.

Довго збираємось, ремонтуємо намет, виходимо близько 9.00. Наш сьогоднішній маршрут в основному пролягає озерами. Повертаємось на Кулімгубу, виходимо на кригу озера Чудз?явр, тут вітряно, видимість обмежена. Проходимо повз мальовничий півострів - Пєснярк, назва - мов пісня, і забираємо вліво - на захід.

В черговій затоці озера попадаємо на налідь - незамерзлу воду на поверхні криги. Явище не з приємних, лижі одразу ж починають підлипати і стають "пудовими", доводиться зупинятися і чистити їх. Кожен для цього має свій спосіб - хтось ложкою, хтось ножем. Окрім того постійно хвилюєшся як би то не провалитися під кригу, хто їх знає ті наліді, а на вулиці добрячий морозець і бігати в мокрому одязі ох як не хочеться. При русі рікою-протокою, що з?єднує озера Чудз?явр і П?ятнявр виходимо на проталини - пороги на ріці, тут вода розбурхана і не замерзає. В одну з таких проталин і провалюється моя права нога - по самий максимум..., ммм, ну майже по самий. Я її швидко звідти витягую і одяг та взуття залишаються майже сухими.

Стаємо на обід, гріємось коло вогнища, сушимось.

Починає відчуватися загально групова втома - багато говоримо, ніяк не хочеться покидати тепленьке містечко. Та Інтел рушає першим, а за ним витягуються решта учасників. Після обіду починається ділянка важкого "тропіння", сніг глибокий, часто трапляються проталини, "рубаємось". Наші старання не залишаються без винагороди - близько 17.00 попадаємо в країну снігової королеви - на озеро П?ятнявр - краса неймовірна. Притрушена снігом велика долина озера, чорні силуети людей, порослі лісом береги і схили Кицькиних тундр і все це купається у променях вечірнього сонця, що плавно опускається за гірські вершини, прощаючись з нами до наступного дня. Вкотре за цей похід згадуються герої книг Джека Лондона, від цих спогадів та краси навколо, душею розливається спокій, а тілом - тепло, втома кудись зникає і йдеться легко та весело.

На годиннику 17.30 і здавалося б, що ж може нам завадити спокійно дотягнути до вечора, розставити намет, приготувати вечерю і т.д., ми ж це робили вже багато разів, але...але... При черговій зміні першого на стежку виходить Паша (наголос на 2 склад, далі в тексті аналогічно), а він би був не Паша, якби чогось та й не втнув. І що б ви думали, наш великий Паша провалюється в ополонку - по груди. Я того дійства сам не бачив, бо якраз пішов за своїм наплічником, але думаю, що видовище було грандіозне: трагічно-драматично-комічне - це вже як для кого.

Коли підійшов я, то Паша вже купався в променях слави і холодній воді невідомої водойми. Навколо клацали затвори папарацці, сипалося снігове конфетті з дерев і лунала музика. Ух, щось мене тут понесло, втома вечірніх годин певно далася взнаки - музики не було.

Коло Паші сиділа наша мама походу - Колосова Юлія, за збігом обставин - папарацці, а по сумісництву - лікар групи, і намагалася залишитися вірною клятві Гіпократа - надавала Паші психологічну допомогу і впрошувала його вилізати з ополонки. Він же ж як морж, пофоркував, булькався в холодній воді, крутився і просив сфотографувати його то з одного боку, то з іншого. Певно хотів, щоб були гарними етикетки на його свіжомороженому філе в супермаркетах Кольського півострову: -).

Та чи то аргументи Юлі були влучними, чи вода захолодною, а Паша таки виліз з ополонки і врятував свої кінцівки від переохолодження.

Про подальше вже подбав керівник походу - як тільки Паша провалився, Інтел вірно оцінивши ситуацію, швиденько подався вперед тропити стежку і шукати добрячу "сушину" - для розбиття табору. Було зрозуміло, що насправді ситуація не така й весела: на вулиці мороз, хороші дрова ще треба знайти і все це могло кінчитись ой як не весело. Та дрова знайшлися, намет швиденько поставився і Паша обійшовся легким переляком, мокрими штанами, від води звичайно ж і зайвими 5 км, які намотав навколо палатки, поки там встановлювалася пічка і прогрівалося повітря. Ось так Паша підтвердив своє реноме людини, що не тоне у воді. Ну а за антиподом нептунової стихії сутички ще попереду: -). To be continued...

Кицькині тундри

Ага, мало не забув - по проекту "100 по прямій" до фінішу - 61 км. Сьогодні норму не дали і це тривожить.

Правда є запас попередніх днів.

День 16 // 24.03.10

Маршрут: оз. П?ятнявр - траверс Кицькиних тундр (г. Рамозеро - г. Нінпахк - г. Юнсвид,551 м), ночівля в наметі,21 км

Цього дня я зрозумів, що найпопулярніший ще не означає найкрасивіший. Кицькині тундри вразили набагато більше ніж, такі популярні у цьому заполярному краї, Ловозери чи Хібіни. Саме тут відчулася північна суворість, дикість і краса. Та давайте про все по порядку.

День для мене почався доволі рано - в 3.30, заступаю на чергування до 5.00, а там вже й спати ніколи. Пічка димить, товариші посапують.

З самого ранку виходимо на оперативний простір - відкриті і зафірновані хребти Кицькиних тундр. Йдеться легко, сонце світить, душа співає, інколи побуркує шлунок, та ці звуки легко тамуються кишеньковим харчуванням і ми "премо". Хребет нагадує Свидовець, тільки менший, підйоми чергуються із спусками, сонце з туманом і все це зливається в один чудовий кольорово-сенсорний калейдоскоп. А за спиною поступово зникає країна снігової королеви - замерзлі озера, ліси і де не де на сонці видніється нитка нашої стежки. Та те що позаду, нас не цікавить, уся наша увага, зусилля і азарт спрямовані вперед.

За інформацією з нету в районі вершини Рамозеро є якісь закинути військові об?єкти, але часу на їх пошуки немає, хоча в повітрі і відчувається військова таємничість. Проходимо 5 чи 6 вершин і спускаємося на низьку сідловину, хороше місце і час для обіду. Подумали, зробили. В цілях економії часу сніг не топимо, їмо в сухом?ятку. Обід закінчуємо в 13.30 і знову на стежку, місцями видніються сліди від буранів, та ми вже за ними не полюємо, бо хребтом й так ідеться легко.

Дивлячись на карту, здавалося, що до запланованої точки ночівлі ми дотягнемо легко, та не так сталося як гадалося. Чи то карта погано передавала перепади висот, чи ми не надали цьому належної уваги на доволі пласкому хребті, але до вечора ще довелося попотіти. Одне за одним довелося долати два стрімких пониження, після яких, звичайно ж, були і стрімкі набори. В цих горизонтальних кулуарах снігу зібралося по максимуму і ми, пробиваючи стежку, місцями майже пливли у ньому, проте, стрімкі спуски були більш поблажливими і м?якими.

На гору Юнсвид вискочили в хорошому темпі, хоча почалося даватися взнаки обезводнення - від ранку нічого не пили. А далі почався пологий спуск-траверс в долину невідомого озерця. На спуску було кілька карколомних падінь, від яких аж дух захоплювало, а рот набивався снігом - хоч трохи спрагу тамувало: -).

Падіння з санчатами це окрема історія, про яку не можна змовчати: ти зариваєшся у сніг, ззаду тебе добивають санчата, а потім ще 10 хвилин намагаєшся розібратися у заплутаних головоломках з своїх рук, ніг, палиць, лиж, мотузок, санчат і наплічників. Інколи ще й хтось з напарників зариється десь поряд і добавить в головоломку свої елементи.

Ночуємо в лісовій зоні, але вогнища не робимо, бо дерева тут виглядають хиленько. Коли немає вогнища, то є багато вільного часу, а свіжість в наметі добавляє бажання кудись пройтися. З Олексієм спускаємося до озера і робимо невеличку розвідку в напрямку нашого завтрашнього переходу, "тропиться" легко, але інколи зустрічаються налідь. Вертаємось в табір і лягаємо спати. Трохи дере в горлі. Завтра у мене день народження, приходять думки і сни про родину, хочеться додому: -).

День 17 // 25.03.10
Маршрут: траверс Кицькиних тундр (г. Юнсвид - ріка - г. Ситрантеч,552 м), ночівля в наметі,19 км

В ночі трохи змерз.

В таких суворих умовах святкування дня народження набувають особливої теплоти, душевності і ситості: -). Друзі постаралися: є справжній торт - мигдалева "гвадзя-мадзя" і какао, та й без подарунків не обійшлося. Під час поїдання тортику віддаємося на хвильку спогадам: хто, як і де зустрічав свої дні народження. У кожного було щось екстравагантне, тепер і в мій набір добавилося день народження за Полярним колом.

9.20 - чи ти торт розслабив, чи просто так, але виходимо пізніше ніж звичайно, кожен "травить" якусь історію про вузи чи школу.

А у нас в групі вміють розказати, тому йдеться весело і легко. Пересікаємо кригу озера і починаємо підніматися на хребет. Сьогодні іду в додатковому поларі - щось трохи неважно себе почуваю, горло першить.

Доля ремонтника

Обідаємо біля мальовничих карликових хвойних дерев, місце незатишне - на схилі гори, продувається всіма вітрами.

Краєвиди сьогодні чудові, але відчувається, що ми вже 17 день в горах і сприйняття краси трохи притуплене - хочеться додому, хоча настрій і гарний.

Хребет запам?ятався пологими підйомами і приємними спусками, на одній з вершин - трангулят у формі Ейфелевої вежі.

Траверзнувши з сходу вершину Ситрантеч робимо чудовий спуск до невідомого озерця і стаємо на ночівлю. Сьогодні у нас шикарна вечеря + додаткова порція п?юрешки - за що окрема подяка Любі.

Вже другий день не проводжу записів по проекту "100 по прямій", до чого б це? Та й взагалі, на цьому місці обриваються записи в моєму похідному щоденнику. Далі доведеться згадувати, ворушачи приємні моменти походу у пам?яті, переглядаючи фото, дивлячись на карту, а щось можна і придумати, хто ж осудить: -).

Порада: варто на початку кожного походу усім фотографам і GPS-навігаторщикам звіряти і виставляти годинники на фотоапаратах і навігаторах - це потім значно полегшує написання звіту і відновлення часових даних по походу.

Висновок дня:

+ з температурами там просто: "-10" - тепло, "- 20" - нормально, "-30" - холодно...

День 18 // 26.03.10
Маршрут: траверс Кицькиних тундр (г. Ситрантеч - г. Волшепахк,612 м - р. Малая Кіца,243 м - г. Куніч?я Шапка,512 м) - р. Махкйок, ночівля в наметі,22 км

Підйом на Волшепахк

Стартуємо в 8.00, погода сьогодні не цукор, дме сильний вітер.

10.00 - на вершині Волшепахк знову оригінальний металічно-сніговий трангулят, та довго його не розглядаємо - холодно.

Спуск в долину ріки пройшов без особливих пригод, а от на обіді не обійшлося...

Паша (пам?ятаєте, на якому складі наголос?) впав у вогонь, було весело, бо з Пашою ж нічого поганого не сталося - як завжди. А сталось це ось так: під час чаювання він провалюється в сніг, падає на сітку з вогнищем, мало не зачепивши при цьому Любу, ледь не зриває сітку, робить кульбіт і опиняється вже під сіткою, а всі жаринки і палаючі дрова висипаються на нього зверху. Від опіків його рятує кружка чаю, що він тримав у руці, і яка виливається на нього зверху під час падіння. Вона як добрячий пожежник усе гасить і нікому та нічому не було заподіяно. Все обійшлося невеликим переляком, розлитою кружкою чаю і загубленим шматочком гематогенки, який Паша все рівно відкопав у снігу і апетитно спожив.

Так була підтвердженна і друга частина реноме: у вогні не горить.

Жарти жартами, але ватра вже не палає, підступний холодок закрадається під куртку і ми рушаємо на зустріч новим хребтам, снігам і вітрам.

Хоча до пригод Паші ми сьогодні ще вернемося.

15.20 - наступна іменна вершина - Куніч?я Шапка.

Вона зустрічає нас вже набагато приємнішою погодою, гарними краєвидами і мальовничим трангулятом. Спуск з вершини був технічно складним - стрімкий, з застругами, запам?яталося чудове падіння, а потім і лежання Паші в кучугурі снігу. Паші цей спуск теж запам?ятався, бо тут він загубив балон і насос до мультипаливного пальника. Про це він згадав вже в таборі, коли помітив, що пакунок на його санчатах розстебнувся і дечого там бракує. Та йому вже вкотре, а може так і завжди, щастить. Повернувшись назад і видершись на вершину гори Куніч?я Шапка, Паша знаходить втрату. Балон лежить собі приспокійнесенько на стрімкому спуску і червоніється своїми боками на всі боки. Ні щоб загубитися десь нижче, в рихлому і глибокому снігу, так він губиться там, де його легко знайти, тому менше ніж за дві години Паша повертається задоволений і щасливий.

Висновок дня:

+ треба гарно перевіряти і застібани вантаж в санчатах, бо деякі втрати можуть бути дуже серйозними, та й не всім так щастить як Паші

День 19// 27.03.10
Маршрут: р. Махкйок - с. Пушноє,17 км

Останній і найкоротший день нашої подорожі, хоча ще зранку він таким не здавався. Попереду було близько 20 км по прямій до фінішної точки і півтори доби часу. І ніби не багато, хвилюватися нічого, але підступний холодок невстигання на потяг уже почав закрадатися, адже ці 20 км по прямій ми мали іти не по зафірнованих хребтах, а по пухкій і засніженій тундрі, де і 10 км по прямій інколи давали. Тому всі були налаштовані на важкий і трудоємкий день.

Та перші ж 10 хвилин ходу дають зрозуміти, що буде якось інакше. І справа тут не в тих кількох метрах, що ми пройшли по ярочках, а в тих звуках, що долинули до наших чутких вух - це були блаженні звуки цивілізації, а якщо вірніше, то бурчання двигунів снігоходів. А де бурчання, там і пробита дорога, а де пробита дорога, там ідеться легко і приємно. Вся група попрямувала у напрямку звуків і хоча вони швидко віддалялися, та на черговому пагорбі ми ще встигли помітити колону снігоходів, що віддалялися. Ну що ж, ми поспішали не до них, а до їхньої дороги, тому пригледівши де вона найближче підходить до нашого вектору руху - попрямували туди.

Азимут буранки вже здалека вніс певне сум?яття в наші ряди, адже він градусів на 30 забирав західніше від нашого азимуту і по дорозі кожен намагався висунути логічні аргументи в користь руху у трішки іншому напрямку, ну зовсім трішки. Адже було незрозуміло звідки приїхала колона, можливо з тундри і в цивілізацію, а може і навпаки.

Спробую пригадати ті аргументи, які витали у моїй штурмансько-GPS-ній голові:
1. Лінія цивілізації від нас знаходиться зліва, тому забирання буранки лівіше від нашого азимуту не є проблемою і теоретично вона не мала б вести в глуху тундру.

2. Ранній час проїзду колони свідчить про те, що вони недавно виїхали з якоїсь бази, чи населеного пункту. Навряд чи вони ночували в глухій тундрі.

3. Часу у нас доволі мало і є шанс не встигнути на потяг, тому варто спробувати цей варіант скорочення-спрощення дороги.

4. Ну і останній аргумент - якщо вірити нашому навігаційному пристрою, то до цивілізації від нас і по азимуту буранки було 15 км, а по лінії нашого маршруту - 20
Були ще й інші аргументи від інших учасників, та мені здається, що керівник прочитав правильне рішення не у наших словах, а у наших очах - всі вже хотіли додому, в тепло і затишок. І якими б не були приємними ночівлі в наметі з пічкою, та і вони вже втомили. Останнє слово було за Інтелом і слово це було: "буранка". Ми на радощах аж підстрибнули і помчали вперед.

Я на тих радощах порушую денний графік споживання "бухенвальда" - чітко і ретельно відпрацьований за попередні дні і споживаю весь денний запас, а потім і запас наступного дня за кілька хвилин. Всі вже відчувають запах цивілізації і мчать вперед по буранці. Вона все більше забирає вліво - на захід, та назад шляху вже немає, мусимо триматися дороги. Тут головне, щоб вона не зникла чи не загубилася десь у лісі. Та все говорило про те, що хвилюватися не слід, з кожним кілометром з-за поворотів і лісових нетрів у нашу буранку вливалися нові і нові буринки-притоки і вона розбухала, мов ріка весною.

Почали з?являтися і інші сліди цивілізації - сміття, дорожні знаки з написом: "Остановісь і похмелісь" і нарешті ЛЕП і шум дороги.

13.00 - все, активна частина маршруту закінчена. Ми на дорозі на Мурманськ неподалік поселення Пушноє. Останній похідні продукти, жарти, усмішки, адже далі усе вже буде дорожнім чи цивілізованим. Перевдягаємось, хто має в що, розглядаємо автомобілі, що проносяться повз нас і виходимо на дорогу - ловити попутку.

Знаходимося ми якраз посередині між станцією Лопарська і містом Оленегорськ. Їхати вирішуємо на південь - ближче до тепла, а якщо чесно - то до цивілізації. В місті швидше знайдеться житло, водна, продукти. За пів години нас підбирає рейсовий автобус і довозить до міста.

Ну а далі все як завжди - вокзал, пошуки квартири, душ, переїдання. Хоча ні, переїдатися заважає певне обмеження у фінансах, яке відчувається у всіх у групі - даються взнаки цивілізаційні пітстопи посередині походу - бракує нікчемних папірців: -)
Хоча не всім - Міша має банківську карту, а на ній гроші, тому йому легше, а може і важче, це вже філософія.

Ночуємо, читаємо, говоримо, гуляємо. В місті якраз проходять якісь масштабні зимові змагання, вперше спостерігаю в живу перегони на ковзанах. Місто похмуре - промислове, біло-сіро-квадратно-холодне, хоча люди доволі привітні.

Висновок дня:

+ в похід варто брати банківські картки, щоб не виникало проблем із готівкою

День 20 // 28 березня Виїзд

Сідаємо на потяг і їдемо на Москву. Вже в потязі дізнаємося про теракти в російській столиці.

Посвячуємо сплячого Олексія в полярники, граєм в карти, спимо.

Все, похід скінчився, а далі вже почалася інша історія, про яку в наступному звіті.

Кілька слів про харчування

Воно поживне і смачне.

Сніданок:

Зранку каша з сушеними овочами (цибуля, морква, морська капуста, перець і т.д.) і спеціально приготовленим м?ясом або сушеною рибою. Три рази була солодка каша.

Сухарі +/- без ліміту.

В асортименті різні чаї - зелений, чорний і каркаде,2 рази за похід робимо кисіль і какао.

Цукор - доволі лімітований і цінний продукт.

До чаю видається 1 вафелька, або 2 печенька, або 1 сухарик.

Обід:

1 льодяник, жменька сухофруктів (20 гр), жменька горішків, шоколадна цукерка "Ліщина" або "Робін Гуд",3 кубики гематогену.

Шматок сала, шматок ковбаси або бочка, або сиру, інколи мисливські ковбаски, сухарі, часник, аджика-гірчиця
Чай і цукор - лімітовано
Вечеря:

Густі супи, борщі, кашки або макарони. Сушені овочі, сухарі, спеції (особливою популярністю користувалися спеції "Хмелі Сунеллі", "Перець", "Грибна приправа".)
Чай, цукор,1 вафелька, або 2 печенька, або 1 сухарик.

Різні додаткові моменти:

+ сюрпризи - мед, шинка, згущик, печінка тріски
+ клюква з цукром, лимон перетертий з цукром
+ сушені помідори і дині - ням, ням
+ залишки продуктів з потягу (бублики, мівіна, кашки-п?юре)
+ після цивілізації в деяких членів походу активно в харчблоці запрацювала система "бухенвальд"
+ можна сушити кисломолочний сир, рибу хек.

Список особистого спордження і одягу

Зауваження по спорядженню:

1. Варто брати горнятко для чаю, однієї посуди трохи замало
2. Бахіли робити з дихаючого матеріалу (технічний капрон наприклад) і з калош вичищати всілякі підкладки
3. Брати хороші робочі рукавиці - для роботи з дровами, казанами, вогнищем, бо фірмові верхонки трохи шкода нищити на дровах
4. Варто було взяти 2 тонкі фліски і теплу - щоб не ходити в товстій (я мав 1 тонку і 1 товсту)
5. Варто було мати ще одні тонкі штани і не брати лижного комбінезону
6. Варто мати верхній спальник - тонкий - синтетичний
7. Якщо є заходи в цивілізацію - то можна брати зарядки для телефона і батерейок
8. В потяг варто брати флешку з аудіо книгами

Фінанси в поході

Мої фінанси співають романси:

вислав на Київ на квитки 1500 грн
поміняв 3000 руб (810 грн)
взяв з собою 50 доларів (400 грн)
взяв з собою 200 грн
позичив в знайомого в Москві 2000 руб (540 грн)
разом:3450 грн
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
дорога туди

тернопіль-київ - 46 грн
київ - москва - 372 грн
москва - имандра - 1582 руб
дорога назад

лопарська - москва - 1352 руб
москва - київ - 1146 руб
київ - тернопіль - 96 грн
++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
інші цікаві фінансові моменти:

проживання в куельпорі (на базі рятувальників) - 250 руб - доба
квартири в ловозерах, ревді і оленегорську - від 70 до 150 руб за добу
харчування в столові копальні карнасурт - 150 руб - нормальна порція
музей в ловозерах - 700 руб з групи
переїзд ревда-ловозери - 40 руб
++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
курс

10 рублів - 2,7 грн

Фотоальбом з походу на Пікасі

Звіт в інтернеті

Картографічні матеріали

Горон Володимир, Турклуб-Тернопіль