Психопатологія в альпінізмі

Вступ

Альпінізм це винятковий вид спорту через особливості його середовища і умови, особистості альпіністів та мотивуючі фактори. Тому психологічна частина цього дослідження передує психопатологічній і покликана відповісти на декілька базових питань: чому альпіністи сходять на вершини, і чи існує особливий тип особистості, притаманний людям, які присвятили себе цьому виду спорту? Психічні розлади, від яких страждають альпіністи на великих висотах ще не до кінця зрозумілі та не були дослідженні у монографіях.

Фізіологічним та патофізіологічним дослідженням поведінки людей на великих висотах передували випадкові спостереження поводження людей та тварин у горах. Найпершим описом, датованим 1298 роком, став звіт Марко Поло про його досвід в горах Тибету [12]. Хосе де Акоста [6], як правило, вважається першим, хто спостерігав прояви гірської хвороби.

Фізіологія великих висот почала процвітати ближче до кінця ХVIII століття, коли вперше були підкорені альпійські вершини. Особливий інтерес викликають дослідження і роботи Соссюра, який був першим європейцем, який описав симптоми гірської хвороби, що він приписував впливові низького тиску кисню в атмосферному повітрі [26]. У XIX столітті почалося жваве суперництво у галузі висотних дослідженнь між дослідниками з Альп та Південної Америки. Гірські експедиції були краще оснащені і включали обладнання - були організовані висотні лабораторії, в яких проводилися дослідження з адаптації людського організму до висотних умов [2,52].

Польські автори також взяли участь у дослідженнях фізіології на великих висотах. У 1925-1939 роках, Каулберш провів дослідження головним чином з впливу низького тиску, температури та інших кліматичних факторів на великих висотах на зміни в крові [24,28]. Нещодавно, були проведені інтенсивні спеціальні дослідження, результати яких представляють інтерес для альпіністів, авіаторства та космічної медицини [11,21,22,35].

Огляд різних досліджень в цій галузі приводить до висновку, що реакція людського організму на конкретні біокліматичні, екологічні, соціологічні та психологічні фактори в високих горах залежать головним чином від їх тривалості. Спершу організм реагує фізіологічними змінами, які можна назвати пристосуванням ("accomodation à court terme") [13], які полягають в активації компенсаторних кардіореспіраторних механізмів і змінах у морфології крові. Період пристосування може бути ускладнений функціональними розладами, які власне і називаються гірською хворобою (“morbus altitudinis”, “le mal aigu de montagnes”). Вона розвивається у випадку надто швидкої адаптації до умов гіпоксії. Симптоми гірської хвороби можуть з'явитися на висоті 3-4000 м над рівнем моря у непристосованих осіб. Початок хвороби може бути гострим або хронічним. Гостра гірська хвороба, як правило, недовготривала і триває від кількох годин до кількох днів. Симптоми зазвичай стосуються внутрішніх органів і органів чуття, в той час як нервові розлади є більш рідкісним явищем [3,13,19,48,53]. Ускладнення включають кровотечу з ротової порожнини та репродуктивних органів [48], набряк легенів, мозкову та легеневу емболію [52], тромбофлебіт, втрату свідомості та навіть смерть [17,45].

Після періоду адаптації, будь-то ускладненого гострою гірською хворобою чи ні, відбуваються інші, більш глибокі зміни, особливо у вегетативній та ендокринної системах. Ці зміни й приводять до наступної фази адаптації, у якій гомеостаз встановлюється на більш високому рівні. На цьому етапі патологічні ускладнення можуть приймати форму так званої хронічної гірської хвороби (“le mal chronique des montagnes”, хвороба Монжа). В результаті швидкого збільшення числа еритроцитів у крові, легеневої гіпертензії і гіпертрофії правого шлуночка серця з симптомами серцево-дихальної недостатності, ця фаза характеризується неможливістю подальшої акліматизації на висоті понад 3600 метрів над рівнем моря [15,18]. Монж виділив декілька форм, в залежності від переважних симптомів: мозкову, нейролептичну, серцеву, травну, дихальну та психічну (див. [13]). Перебіг захворювання має серйозний характер і може бути фатальним. Попри численні клінічні описи, етіологія та пато-механізм цього захворювання не до кінця зрозумілі [38,49].

Тривале або безперервне перебування на більших висотах призводить до акліматизації, що проявляється у анатомічних та функціональних адаптаційних змінах без недостатності та зі збереженням відновлювальної здатності. Наприклад, постійну адаптаціу можна спостерігати у жителів високогір'я та альпіністів, які проводять багато часу у висотному середовищі [32,33].

Більшість авторів вважають, що церебральна гіпоксія є основним етіологічним фактором гірської хвороби. Були проведені дослідження нервової системи, включаючи спинномозкової рідини [44], електроенцефалографічних змін [36] та ендокринної системи [1].

У порівнянні з соматичними та неврологічними змінами, психо-патологічні спостереження значно менш численні [43]. Самі альпіністи були першими, хто описав психічні розлади, іноді з великою точністю [7,9,14,61,34,41,47]. Нещодавні альпіністські експедиції надали дуже цікаві психологічні дані про психофізичну ефективність в умовах стресу, викликаного великою висотою. Вперше було привернуто увагу на можливість постійних та пізніших інтелектуальних та психічних змін в результаті висотного стресу [10,50]. Також було відзначено необхідністьінформації про особистість альпіністів для правильного відбору учасників для великих експедицій у Гімалаях. Важлива робота була зроблена Лестером [30,31] та Джексоном [20], які описали особистості членів гімалайських експедицій на Еверест. Результати їх роботи та аналіз літератури вказують, що альпіністи, незалежно від їх національної приналежності та походження, є відмітними та окремими групами спортсменів з глибокими психічними та біологічними особливостями.

Матеріал і методи

Це дослідження було проведено в Психіатричній Клініці Медичної Академії Кракова в 1965-1969 роках на групі польських альпіністів (20 чоловіків і 10 жінок), активних горосходжувачів, членів Альпійського Клубу, які брали участь в альпіністських експедиціях на висотах більш ніж 4000 метрів над рівнем моря у жінок і 7000 метрів у чоловіків.

Основний метод дослідження полягав у психіатричних та психологічних експертизах (особистісний опитувальник Кеттелла, тести Бендера, Бентона і Ґрехема-Кендалла) та у допоміжних методах, таких як електроенцефалографія, рентгенологія тощо. Отримані результати були статистично проаналізовані. Під час психіатричних експертиз, окрім професійного, сімейного та соціального статусу, додатково особлива увага приділялась, дитячим хворобам та травмам в минулому та хворобам, пов'язаним з альпінізмом. З метою оцінки особистості була зібрана інформація щодо емоційних станів під час сходження. Психічні розлади та психопатологічні відчуття на великих висотах були окремо проаналізовані. Прямий контакт з альпіністами надав цінну інформацію щодо їх актуального психічного стану і надав можливість оцінки впливу особистісних рис і альпіністського середовища на інтелектуальні й емоційні контакти.

Психологічні дослідження проводилися у Психічній лабораторії Клініки досвідченим психологом (Mrp. E. Uniwersal). Електроенцефалограми були зроблені доктором Я. Ґатарскі, що включали простеження під час відпочинку і активацію гіпервентиляції з застосуванням стробоскопа, використовуючи 16-канальний апарат виробництва Alvar Co.

Результати

1. Загальні дані

У досліджувану групу увійшли 30 осіб (20 чоловіків і 10 жінок). Вік чоловіків складав від 26-49 (у середньому 33 роки), а у жінок 28-45 років (в середньому 35 років). Тільки один чоловік і одна жінка и походили з сільської місцевості, решта були міські жителі. Двадцять одна людина (70%) була з середовища інтелігенції, 8 були робітниками фізичної праці (27%), і одна людина була селянського походження (3,3%). Вісім осіб не мали дітей. Троє чоловіків були не одружені (15%), 13 були одружені (65%) і 4 були в розлученні (20%). Тільки у трьох з одружених чоловіків не було дітей. Четверо жінок були заміжні, і 6 були незаміжніми.

Двадцять шість осіб (95% чоловіків і 70% жінок) мали академічну освіту, решта -- технічну. Сімнадцять осіб закінчували технічні заклади, і вісім - університети. Десять осіб були зайняті як наукових співробітників академічних закладів. Одна людина була доцентом в галузі медицини, один був викладачем фізики, і 7 мали докторську ступінь. Решта осіб займали відповідальні посади.

2. Попередні захворювання

Було відзначено велику різноманітність та частоту дитячих інфекційних хвороб, часто з важким перебігом (в 6 осіб з церебральними ускладненнями у вигляді синдромів сплутаної свідомості та марення). Інші хвороби в дитинстві включали інфекційну жовтяницю (3 особи), синусит, отит, поліомієліт (з паралічами та парезами), рахіт з пошкодженнями кісток тощо.

Травми та захворювання пов'язані з альпінізмом можна розділити на наступні групи: механічні травми, термічні травми, сонячні удари і соматичні захворюваня непевної етіології. Частими були переломи, вивихи, торсіони, рани та забиття. Всі, окрім двох осіб, мали різні механічні пошкодження під час сходжень, в тому числі прості забиття, рани, переломи з'єднання кісток і черепно-мозкові травми з церебральним шоком. Десять людей перенесли переломи нижніх кінцівок, і 4 -- верхніх кінцівок. Рідкісні ускладнення альпіністських травм включали спонтанний пневмоторакс з суб-плевральним випотом після перелому ребра, і, у двох випадках, розрив кишковика в результаті травми мотузкою, обв'язаної навколо грудної клітки або у сніговій лавині. Шестеро людей отримали обмороження, які у двох випадках потребували ампутації пальців ступні. Три особи перенесли сонячні удари.

3. Особистості альпіністів

Велика кількість інформації стосовно особистістей альпіністів була умовно класифікована за клінічними типами особистостей на основі домінантних рис. Тип шизоїдний-психастенік спостерігався у 16 осіб (11 чоловіків, тобто 53%, і 5 жінок, 50%). У 4-х осіб (3 чоловіків і 1 жінка), було відзначено шизоїдний тип особистості. В цілому, у 20 осіб (68%) було виявлене переважання шизоїдної особистості. П'ять осіб (4 чоловіки і 1 жінка) були представниками астенічного тип особистості, тобто 17% від усієї групи. Невротичним тип особистості було приписано 4-м особам (13%). Одну особу не було можливо віднести до якоїсь групи.

Під час аналізу анкет особистісті Кеттела, середній профіль особистості всієї групи було порівняно з середнім профілем для чоловіків і жінок. Середній профіль особистості всієї групи характеризувався шизотимічними особливостями та тенденцією уникати контактів з іншими людьми. Порівняння середніх профілів в групі чоловіків і жінок показало статистично значущі відмінності у факторах, C, M, O, Q_s і Q₄, що призводить до наступних відмінностей між групами. У жінок рівень загальної адаптації був низьким - були виявлені чисельні невротичні симптоми, слабкий контроль емоційних реакцій, підвищенна чутливість, зменшена толерантність до фрустрації, а також багата фантазія, схильна до невротичного страху уявної небезпеки. Емоційний контакт був складним, з упередженим ставленням до інших осіб, сором'язливістю, слабкими соціальними контактами, сильною тенденцією до страху і гіперкомпенсації. Жінки тяжіли до депресивності та агресивності направленої назовні. Чоловіки демонстрували, в цілому, гарну адаптацію, всупереч униканню контактів з іншими людьми, сильну потребу у домінуванні та егоїзм, явну терпимістьдо фрустрації, та добре розвинені самостійність та незалежність. Вся група характеризувалася слабкою статевою адаптацією, слабкою соціальною адаптацією, відсутністю кооперації та слабкою професійною захопленістю.

Таким чином, були виділені два основних типи особистості: шизоїдно-психастеничний і астено-невротичний. Перший, більш частий, тип характеризується такими якостями, як скритність, стриманість, емоційна чутливість, уникання контактів з людьми та, не зважаючи на відсутність впевненості в собі та почуття неповноцінності, високі прагнення. Як правило, ці особи були гіперактивними, незалежними, неконвенціональними та ексцентричними. Вони були емоційно лабільними, надчутливими, впертими, збудливими та агресивними, і зі складнощами підкорялися соціальній і колективній дисципліні. Чоловіки, зокрема, демонстрували потребу у домінуванні та у вираженні свого Еґо, а також потребу в соціальному схваленні. Ці люди були схильні до мрійливості, привілейованої абстрактної інтелектуальної роботи, і мали гуманістичні інтереси. Фізично воно були тренованими і добре толерували фрустрацію. У деяких випадках, шизоїдні риси були більш вираженими, наприклад, емоційна прохолода направлена назовні, ізоляції та тенденція уникати суспільство. Самостійні, незалежні та наділені само-контролем, вони добре переносили злидні. Особливо вираженим у них були потреба ризику і сильних емоцій. Також вони часто бували недовірлими - підозрювали інших, а також антисоціальними.

Астенічний та невротичний типи, описані окремо, можуть бути об'єднані в один астено-невротичний тип особистості. Цей тип характеризується сором'язливістю, страхом і почуттям неповноцінності, а також демонстрацією чисельних невротичних симптомів. Маючи високі прагнення, вони відчували сильну потребу в домінуванні над іншими, що проявлялося вже в дитинстві. Травматичні фактори та дитячі хвороби призвели до відчуття меншої гідності та фізичної здатності, а також до уникнення товаришів, що спричинило необхідність компенсації в інших сферах. Навіть більше, ця група характеризується необхідністю постійної перевірки власної гідності в складних і небезпечних ситуаціях. Вони демонстрували такі виразно невротичні риси, як надмірна чутливість і емоційна нестійкість. Неврастенічні, психосоматичні та фобічно-депресивні симптоми були помітно виражені в цій групі, а фрустрація переносилася погано. Через багату уяву відчувався невротичний страх уявних небезпек. Вся група, а особливо жінки, демонструє погану сексуальну адаптацію і високий інтелект.

Мотивація альпінізму ґрунтувалася на двох основних механізмах: потребі в сильних емоціях та задля перевірки власних можливостей (11 чоловіків, тобто 55%), захоплення альпіністським типом особистісті і бажанням бути прийнятими у закриті кола (6 жінок, 60%). Більшість пробантів підкреслили, що найбільша привабливість альпінізму полягає у тому, що він надає можливості для емоційного переживання особливого характеру. Фактори середовища включали враження, отримані від першого контакту з горами, альпіністські традиції в родині та вплив альпіністської літератури.

Емоцій, що супроводжують альпінізм, були двох видів: 20 осіб відчували приємне емоційне напруження (позитивний знак), а в 10-х сходження зменшувало неприємні емоційні стани (негативний знак), що відчувалося у повсякденному житті. Сімнадцять чоловіків (85%) і три жінки (30%) отримували приємне емоційне напруження під час сходження, і троє чоловіків (15%) та 7 жінок (70%) відчували полегшення від неприємного напруження.

Емоції страху під час сходження були двох видів: біологічний страх (пов'язаний з ситуацією та гіпоксією) і соціальний страх. Емоційні процеси в альпіністів під час сходження характеризувалися страхом, що призводив до особистої інтеграції в небезпечних ситуаціях, сприятливо впливаючи на розвиток особистості, який можна назвати страхом інтеграції.

4. Психічні розлади в умовах висотного стресу. Психопатологічні картини

Психічні розлади, перенесені досліджуваною групою альпіністів під час сходжень у гори було умовно розділено за критерієм висот, на яких вони відбувалися. Психопатологічні симптоми малих висот (1500-2500 м над рівнем моря), середніх (2500-5500 метрів) та великих висот (5500-7500 метрів) розглядатимуться окремо.

а. Неврастенічний шаблон

На низьких висотах (наприклад, в Татрах), спостерігалися два типи психопатологічних реакцій: емоційне збудження або депресія. У перший день на цих висотах, 20 осіб (14 чоловіків, тобто 70%, і 6 жінок-60%) відчували емоційно стимуляцію і 6 чоловік (3 чоловіки та 3 жінки) були емоційно пригніченими. Обидва типи реакцій були невротичного характеру у всіх випадках. Перший тип складається з розумовою стимуляції, слабкої ейфорії, подовження періодів прискореного мислення, розсіяної уваги, нетерплячості, невиправданого поспіху і дратливості. У другому типі, переважали втома, з погіршенням фізичного здоров'я, втомлюваність, сонливість, емоційна байдужість, а іноді та епізодичною дисфорією. Ці симптоми тривали від декількох годин до декількох днів.

б. Циклофренічний шаблон

На помірних висотах 22 особи (75%) переживали психічні збурення у вигляді апатично-депресивного синдрому, і 6 осіб (20%) -- ейфорійно-імпульсивного синдрому. У двох осіб чергувалися апатично-депресивний і ейфорійно-імпульсивних симптоми. Інтенсивність цих симптомів була на невротичному рівні, або, відповідно, помірно психо-органічному, але ніколи не досягали психотичного рівня.

Апатично-депресивний синдром характеризується розумовою та фізичною втомою, байдужостю, звуженням інтересів, відразою до фізичного навантаження, нечітким мисленням, фізичною втомою, пригніченим настроєм, печаллю, сонливістю та зниженням сексуального потягу. Соматичні скарги були зазвичай також присутні. Декілька людей мали ​​дисфорію.

Ейфорійно-імпульсивний синдром характеризується підвищеним, злегка ейфоричним настроєм, невмотивованим відчуття щастя, здивуванням, підвищенними руховою та фізичною активностями, руховим неспокоєм, непотрібними діями, емоційною напруженістю, дратівливістю, вибухливістю і схильністю впадати в конфлікт з іншими особами. Було також відзначено агресивну та асоціальну поведінку.

в. Психоорганічний шаблон

В досліджуваній групі тільки чоловіки піднімалися на великі висоти. Психічні розлади психоорганічного типу відбувалися в 10 чоловіків (50%). Три особи (15%) перенесли психотичні ускладненя у вигляді сплутаності (2 особи) та шизофренічно-подібного стану (1 людина).

Найбільш важливі психоорганічні симптоми полягали у зменшенні фізичної активності, незграбності, дезорієнтації у часі та просторі, зниження критики, лабільних настроях, розладах пам'яті (прогалини), патологічній сонливісті, оптико-руховій дискоординації, порушенні рівноваги й сприйняття. В інтелектуальній сфері були відзначені повільне та неточне мисленням, тупоумство, порушення абстрактного мислення та схильність до помилкових висновків.

У осіб із психотичними розладами виникали візуальні та акустичні ілюзії, манії переслідування, симптоми дереалізації та деперсоніфікації, виражена сплутаність свідомості. Ці порушення спостерігалися в осіб із симптомами так званого висотного зносу, з соматичним зривом, та фізичним виснаженням, які, в одному випадку, призвели до втрати 25 кг маси тіла. Ці симптоми зазвичай відзначалися після тривалого перебування в умовах гіпоксії, низької температури навколишнього середовища і недостатньогохарчування. На висотах до 7500 метрів над рівнем моря ці особи не використовували кисневі апарати. Протягом декількох тижнів після експедиції вони, як і раніше, відчували себе погано, страждали на апатію та абулію, порушенням пам'яті.

5. Клінічні спостереження

На підставі психіатричного та допоміжних випробувань, в досліджуваній групі альпіністів були поставлені наступні клінічні діагнози: розлади особистості у 7 осіб (5 чоловіків-25%, та 2 жінки-20%), невроз в 4 і психоорганічні синдроми у 10 осіб (8 чоловіків-40%, та 2 жінки-20%). У решти 9 осіб, відхилень, які б виправдовували постановку діагнозу психопатологічного синдрому, не спостерігалося.

Неврологічні симптоми місцевого пошкодження центральної нервової системи були виявлені в 4-х осіб.

Електроенцефалографія, яка була проведена для всієї групи, дала нормальні криві в 19 осіб, (63%), в тому числі так звані плоскі криві в 7 осіб (23%). Така класифікація була ? обумовлена обережностю в інтерпретації електроенцефалограм. Патологічні ЕЕГ були знайдені в 11 осіб (6 чоловіків-30%, і 5 жінок-50%). Середні відсоток патологічних ЕЕГ в цілому по групі склав 37%.

Тести Бендера, Бентона і Ґрехема-Кендалла показали наступні результати: норма у 13 осіб, на кордоні між нормальним і патологічним в 12 осіб, з наявністю органічної патології у 5 чоловік. В цілому по групі, 40% результатів були на кордоні нормальної і патологічної, а 17% вказали на органічні патології.

Обговорення результатів

Конкретні особистості альпіністів повинні розглятися у контектсі культурних та соціологічних факторів, властивих нашому народові. Бжезіцький [5] назвав “польський характер” як “скіртотимічний”, що характеризується героїзмом, альтруїстичною самовідданістю, здатністю до мобілізації в складних ситуаціях, бравадою, схильністю до дивацтва, специфічним почуттям гумору тощо. В альпінізмі більше, ніж в будь-якому іншому виді спорту, героїзм є характерною рисою, що супроводжується боротьбою, щоб подолати самотність і обтяження природи гірської, опанувати власні вади і почуття меншовартості [4,51]. Альпіністи належать до групи осіб з високим інтелектом, амбіціями і творчими силами.

Порівняння результатів цього дослідження з описом особистостей західних альпіністів вказує на багато спільного, особливо стосовно шизоїдних особистостей, соціальної дезадаптації та комплексу неповноцінності, на додачу до завищених прагнень [20,31,37,39].

Під час аналізу страху в альпінізмі, класифікація, запропонована Кепінскі [29], виявилася дуже корисною. Кепінскі виділяє чотири види реакції страхом: пов'язані з безпосередньою небезпекою для життя, із соціальними загрозами, із неможливістю вибрати відповідну дію, та із дезорганізацією наявної структури взаємодії з навколишнім світом. Ця класифікація містить чотири види страху: біологічний, соціальний, моральний та руйнівний. Біологічний страх може проявитися під час небезпечного сходження в горах, схожий на страх описаний в умовах гіпоксії на великих висотах. Страх негативної оцінки іншими альпіністами, і страх осиротити чиюсь сім’ю, є страхом соціального типу. Страх, що призводить до інтеграції особистості в небезпечних ситуаціях під час важких сходжень, властивих суто альпінізму. Усвідомлена конфронтація з небезпекою, що присутня в скелелазінні, і підвищена емоційна напруженость мобілізують страх і включають психофізичну ефективність, необхідну для подолання труднощів і уникнення небезпеки. На відміну від руйнівного страху в класифікації Кепінскі, цей тип страху є утворючим [42].

Можна тільки спробувати відкривати етіологічні чинники психічних розладів на великих висотах. Складний висотний стрес пов'язаний з біологічними, а також з психологічними факторами. Залежно від їх ролі в етіології психічних розладів у альпіністів на великих висотах, ці фактори можуть бути вишикувані- в наступному порядку: атмосферні фактори, соматичні умови, механічні травми, психологічні та соціологічні фактори.

Гіпоксія центральної нервової системи в результаті нестачі кисню в атмосферному повітрі була, безсумнівно, основним етіологічним фактором психічних розладів на великих висотах. Про це свідчать характерні психопатологічні картини цих захворювань, серед яких домінують порушення пам'яті, настрою, орієнтації та свідомості, та свідчать про порушення функція кори головного мозку. Переконливим аргументом є клінічні-ні спостереження, що психічні розлади зникають, коли використовуються кисневі апарати, або якщо альпініст спускається на нижчу висоту. Інші важливі кліматичні фактори включають низьку температуру навколишнього середовища, високу вологость, вітер, сонячну та космічну радіацію. Вплив останніх факторів на організм людини недостатньо вивчений.

Поміж соматичних факторів, захворюваня або відхиленя, які знижують ефективність кардіо-респіраторної системи (вади клапанів серця, хвороби міокарду, емфізема легенів, бронхо-легеневі захворювання, надмірне куріння і вживання алкоголю) важливими.

Соціологічні фактори, які заслуговують згадки включають соціальну ізоляцію під час альпіністських експедицій, перебування в іноземних або екзотичних країнах, зміни способу життя, перебування в компанії невеликої групи осіб, мовний бар'єр, розлука з сім'єю і т.д. Реалізація особистих амбіцій, а не успіх всієї групи, також є важливим чинником. Комплекс етіології психічних розладів у альпіністів в умовах висотного стресу не дозволяє диференціаціювати ці різноманітні чинники. Безсумнівно, одночасний вплив багатьох факторів, поряд з індивідуальною схильностю (соматичні та емоційні стани), роблять свій внесок в отримувані порушення. На тепершній час, є замало інформації щодо лікування психічних розладів, які виникають на великих висотах. Краще відомі спроби лікування інших соматичних і психічних захворювань у високогорному кліматі [40, 46]. Емпіричні спостереження показують, що на розладах сприятливо позначаються належна акліматизація, призначення кисню і спуск на більш низькі висоти, що підтверджує і власний досвід автора під час експедиції на Кавказ в 1966 році.

Базуючись на уривчастих даних, можуть бути запропоновані наступні концепції терапії згаданих розладів: в надзвичайних ситуаціях, негайне застосування кисню (якщо це можливо), або спуск на більш низьку висоту, і повний спокій в положенні лежачи. Теоретично, введення нейролептиків може бути прописано під час порушеннь ейфорійо-імпульсивного типу і психоорганічного синдромів з психотичними симптомами. Малі або помірні дози цих препаратів мають не тільки полегшити симптоми, але й повинні зменшити вплив нестачі кисню, внаслідок зменшення церебрального метаболізму. Дія психоаналептичних препаратів за умов апатично-депресивного синдрому (наприклад, оксазолідін або похідні центохетоксину) заслуговує на те, щоб їх спробувати у висотних умовах. Профілактика полягає в ретельному відборі членів альпіністських експедицій за критеріями кардіореспіраторної функції, запланованій акліматизації до висоти, обмеження діяльності до необхідного мінімуму в умовах з можливим згубний впливом на здоров'я, і ​​раннє призначення кисню.

Позитивні та негативні ефекти альпінізму

Позитивні, або корисні, наслідки заняття альпінізмом полягають в основному у задоволенні психологічних потреб індивіда пов'язаних з його структурою особистості. Крім того, поліпшується фізична культура і моторна ефективність, збільшується стійкість до кліматичних чинників і може бути досягнута реабілітація наслідків травм.

Негативні наслідки альпінізму включають загрози отримання травм, у тому числі зі смертельними наслідками, а також можливість отримання віддаленого та перманентних психіатричних наслідків в результаті тривалого перебування в умовах висотного стресу. У досліджуваній групі, зміни цього типу були виявлені у 4 чоловіків, які перебували на висотах між 6500-7500 м над рівнем моря протягом від семи до дев'яти днів. Психопатологічні симптоми у цих осіб були астено-апатичного типу та додаткові дослідження показали патологічні ураження кори головного мозку. Уявляється виправданим припущення щодо причинного зв'язку між цими симптомами та висотним стресом з впливом гіпоксії, низьких температур і соматичнмх порушеннь (погіршень). У зв'язку з конкретним етіопатогенезом цього типу психоорганічного синдрому, його можна назвати висотною церебрастенією.

Психічні розлади, що виникають у висотних умовах й подальші зміни в центральній нервовій системі не вимагають психіатричного лікування. Відповідної профілактики повинно бути достатньо аби запобігти цим незначним психіатричних ускладненням.

Висновки

Популярна альпіністська література є цінним джерелом інформації щодо психопатології в альпінізмі. Можна виділити два типи особистості серед польських альпіністів: шизоїдально-психастенічний та астено-невротичний.

Фактори навколишнього середовища та особистісні фактори відіграють важливу роль у мотивації альпіністів. У чоловіків, потреба в сильних емоціях і тестування своїх сил та можливостей є основним мотивом, у жінок переважають захоплення альпіністським типом особистості та бажання бути допущеними до альпіністськіх кіл. Альпінізм призводить до збільшення позитивного емоційного напруження (у чоловіків) або розвантаження негативного емоційного напруження (у жінок). Крім того, він розвиває механізми компенсації та гіперкомпенсації почуття неповноцінності.

Емоційні процеси в альпіністів характеризується певним типом страху - інтегрального типу, що призводить до інтеграції особистості в небезпечних ситуаціях і позитивно впливає на її розвиток.

Психічні розлади в альпіністів в умовах висотного стресу характеризуються або прискоренням або уповільненням психічних процесів. Психопатологічній картині на різних висотах були притаманні емоційна стимулюція або депресія на малих висотах (1500-2500 м над рівнем моря), апатично-депресивний або ейфорійно-імпульсивний синдроми на середніх висотах (2500-5500 м) і психоорганічний синдром з або без психотичних симптомів на великих висотах (5500-7500 метрів).

Основними етіологічними факторам психічних розладів на великих висотах є атмосферні умови, соматичний стан, механічні травми, психологічні та соціологічні фактори.

Наявний брак досвіду терапії психічних розладів на великих висотах. Профілактика повинна полягати в ретельному відборі учасників альпіністської експедиції, планування акліматизації, обмеження активності на висоті до необхідного мінімуму, і призначення кисню.

Позитивний ефект від заняття альпінізмом полягає в основному у задоволенні психологічних потреб, пов'язаних з конкретною структурою особистості. Для більшості альпіністів, альпінізм був джерелом позитивних емоційних переживань, механізмів визволення, компенсації та гіперкомпенсації почуття неповноцінності. Альпінізм сприяє розвитку глибоких емоційних зв'язків не тільки під час сходження, але й у певній атмосфері альпіністського клубу. Досвід, накопичений у подоланні труднощів під час сходження, дозволяє альпіністу краще пристосуватися до умов повсякденного життя.

Негативні аспекти альпінізму охоплюють можливість нещасних випадків, травм під час сходження, та пізніші психіатричні наслідки в результаті тривалого перебування на великих висотах.

Література

1. Albrecht E., Albrecht H.: Feci. Proc., 1969, 28, 1118.
2. Bert P. : La pression barometrique. Masson, Paris 1879.
3. Best C. H., Taylor N. B. : Fizjologiczene podstawy postepowania lekarskiego. PZWL, Warszawa, 1959.
4. Bonatti W.: Moje gory. Iskry, Warszawa 1967.
5. Brzezicki E.: Przegl. Lek., 1945, 7, 157.
6. Dill D. B.: JAMA, 1968, 205, 747.
7. Dlugosz J. : Komin Pokutnikow. Iskry, Warszawa 1964.
8. Dorawski J. K. : Walka o szczyt swiata. Iskry, Warszawa 1965.
9. Dorawski J. K.: Zycie na wielkich wysokosciach. In: Gory Wysokie. Krakowska Sekcja Taternictwa Polslciego Towarzystwa Turystyczno- Krajoznawczego, Krakow 1954.
10. Dyhrenfurth N. G.: National Geographic, 1965, 4, 460.
11. Gillifs J. A.: A textbook of a aviation physiology. Pergamon Press, Oxord, London, New York 1965.
12. Grandpierre J. : L’adaptation de l’homme a la montagne. In : Herzog M. (ed) : La Montagne. Libraire Larousse, Paris 1965, 267.
13. Grandpierre J.: Les modifications organiques du climat de montagne. In : Herzog M. (ed) : La Montagne. Libraire Larousse, Paris, 1965, 272.
14. Hajdukiewicz J. : Dhaulagiri zdobyty. Wiedza Powszechna, Warszawa, 1963.
15. Hecht H. H.: Certain vascular adjustments and maladjustments at altitudes. In : Exercise at altitude. Exc. Med. Found., 1967, 189.
16. Herzog M.: Annapurna, Isgry, Warszawa, 1960.
17. Houston C. S., Bates R. H. et les members de la IH-me Expedition Americaine au Karakorum : K2—Montagne nans pitie. Ed. Arthaud, Paris, Grenoble 1954.
18. Hurtado A.: JAMA, 1942, 120, 1278.
19. Huszcza A.: Cisnienie atmosferyczne i jego dzialanie na ustroj. PZWL, Warszawa 1954.
20. Jackson J.: Personality and climbing. Research Papers in; Physical Education. Ed. Carnagie College of Physical Education, 1967, 5.
21. Jethon Z. : Biologia i medycyna kosmiezna. PWN, Warszawa 1968.
22. Jethon Z.: Psychologiczne aspekty lotow kosmicznych, PWN, Warszawa 1968.
23. Jokl E. : Exercise at altitude—Historical Remarks. In: Exercise at alti­tude. Exc. Med. Found. 1967, 203.
24. Kaulbersz J.: L’influence de la fatigue dans les montagnes et dans plaine sur la concentracion en ions hydrogene. Journal de Physiol, et de Pathol. Gen. Extrait Masson et Cie. Edit., Paris, 1928, 26, 629.
25. Kaulbersz J.: Wych. Fiz. i Sport, 1961, 5, 115.
26. Kaulbersz J.: Folia Med. Crac., 1968, 3, 377.
27.  Kaulbersz J.: Med. Dosw. i  Spol. 1934, 18, I.
28.  Kaulbersz J.: Pol. Gaz. Lek., 1925, 16, 363.
29. Kepinski A.: Pol. Tyg. Lek., 1966, 12, 443.
30. Lester J. T. : Correlates of field behavioural research during the 1963 American Everest Expedition. Technical Report No. I, Group Psycho­logy Branch, Office of Naval Research, N.Y. 1965.
31. Lester J. T.: The Alpine Journal, 1969, 74, 101.
32. Milne J. L., Milne M. and The Editors of Life : Man at high altitude. In: Life Nature Library. The Mountains. Time-Life International, Nederland, N.Y., 1963.
33. Mirrachimow M. M.: Fizjologiczeskije osobiennosti gorcew i ustoiczi- wost organizma k wozdiejstwiu ekstremalnych faktorow. In : Uczenyje Zapiski, Seria Mediciskaja Kabardino-Balkarskogo Gosud. Uniw. Wypusk 33, Nalczik 1967.
34. Ostrowski W.: Wyzej niz kondory. Sport i Turystyka. Warszawa 1959.
35. Plas F. : Mexico, altitude 2240. Concours Medical, 1966, 88, 1023.
36. Querol M.: Electroenceph. Clin. Neurophysiol., Lima 1965. 1, 4, 401.
37. Rossi G.: G. Med. Milit. 1967-117, 3, 272.
38. Rotta A., Canepa A., Hurtado A., Velasquez T., Chavez R. : j. Appl. Physiol., 1966, 9, 328.
39. Ryn Z.: Psychiat. Pol., 1969, 4, 457.
40. Ryn Z. : Psychiat. Pol., 1970, 5, 589.
41. Ryn Z.: Psychopatologia w literaturze alpinistycznej. Wierchy 39, PWN Krakow, 1971, 182.
42.  Ryn Z.: Taternik, 1970, 2, 52.
43. Ryn Z.: Psychiat. Pol. 1967, 3, 331.
44. Severinghaus J. W., Carcelen A. : J. Appl. Physiol., 1964, 19, 319.
45. Singh I.: Lancet, 1965, 1, 229.
46. Syrotynin N. N.: Ot izuczenija gornoj bolezni k leczeniu wysoko- gornym klimatom bolezniej, swjazannych s kislorodnym golodaniem. Naucznaja Sesja Poswjaszczena 25-letniej dejatelnosti Elbruskoj ekspedycji. Tezisy dokladow. Nalczik 1960.
47. Skoczylas A.: Biala gora. Iskry, Warszawa 1965.
48. Szczeklik E.: Uszkodzenia wywolane zmiana cisnienia atmosferycznego. In: Choroby Wewnetrzne pod red. M. Semerau-Siemianowskiego, t. II, wyd. Ill pod red. A. Falkiewicza, PZWL, Warszawa 1959, 14, 75, 1476.
49. Talbott J. H., Dill D. B.: Am. J. M. Sci., 1936, 192, 626.
50. Ullman J. R.: Americans on Everest. The official account of the ascent led by Norman G. Dyhrenfurth. By J. R. Ullman and other members of the expedition. J. B. Lippincott Comp. Philadelphia and New York 1964.
51. Utracki L. : Notatnik alpejski. Wyd. Lodzkie, 1958.
52. Ward M. P. : The Alpine Journal, 1969, 74, 318, 133.
53. Williams E. S. : The Official Journal of the British Mountaineering Council, 1959, 6, 6.

Переклад: А. Соколов.