Історія однієї ночі або Автостоп

Субота,18:15

- Добридень, мені на Київ треба, Тільки я автостопом подорожую - грошей немає, цілуватися не вмію?

-  Я на Дубно їду, можу підкинути.

Двері вантажівки високі, тому дряпаюся нагору досить довго, що веселить водія.

- Вам би сюди підйомний кран прилаштувати для таких незграб, як я. - Посміхаюся у відповідь, а собі тихо радію, бо, нарешті, після того, як півгодини намагалася спіймати машину, хоч щось-то й зупинилося.

Насправді, не маючи досвіду подорожей автостопом, я спочатку сподівалася зупинити якийсь легковий автомобіль. Але швидкісні іномарки гордо проносилися повз мене, не забуваючи при цьому гучно посигналити.
Марні спроби та неминущо стікаючий час примусили замислитися, чи хочу я так само галасувати вночі на напівпустому шосе серед поля, коли навкруги в радіусі кількох кілометрів не видно жодний людських поселень. Інстинкт самозбереження? Хоча про що це я? Про який інстинкт може йти мова, якщо я зараз стою одна за 500 кілометрів від дому, маючи в кишені лише семи сантиметровий ніж для самозахисту? Тепер важко навіть згадати, що мене спонукало кинути свої справи та взяти квиток до Львова в один кінець. Жага адреналіну? Бажання внести деякі зміни в щоденну рутину? Чи просто цікавість?

?Але я про інстинкти. Тобто про їх залишки. Одже, вирішила я зупиняти вантажівки також. І перша ж спроба стала вдалою. Водій ?Рено? виявився словаком, котрий віз вантаж аж із Франкфурта на Москву. Єдина проблема в тому, що на ночівлю він зупинявся в Дубно, тож там я мала ловити собі інший подорожній транспорт.

Спілкуватися з іноземцями завжди цікаво, тому, не дивлячись на малу швидкість через якість українських доріг, швидко пропливли за вікном краєвиди львівщини, а стрілка на годиннику, здававлося, перестрибнула три години, як за склом з'явилася табличка - TIR PARKING ?. Макс запропонував мені зупинитися з ним на ніч, зняти мені окремий номер в придорожному готелі, але я відмовилась, зіславшися на те, що треба бути в Києві до ранку. Насправді й тут спрацювали залишки вищезгаданоо інстинкту: хоча в дорозі водій вів себе адекватно, хто зна, що буде в ночі?

Субота, 21.35

Отже, знову на трасі. Але зайняла я не дуже вигідну позицію, бо більшість вантажівок звертає на той самий PARKING . Ну, що ж - йдемо ніжками!

Ніжок вистачило десь на кілометр, бо холод та сутінки мене зупиняють. Машин значно поменьшало. Ще раз не злим тихим словом згададую PARKING , та вже починаю сумніватися в моєму твердому ?НІ? на пропозицію заночувати. Та повертатися назад ще кілометр стомлиними ніжками по холодному вечірньому шосе не дуже хочеться, і - ось він, порятунок! Зупиняється третя машина з колони - VOLVO - . Стандартна промова - і я знову в кабіні. На цей раз водій - поляк. Прямують колоною на ночівлю до Рівного. Хлопці всі молоді, веселі, простійно травлять по рації польські анекдоти. Та, нажаль, хоч польська та українська мови близькі, я не розумію ледь не половини сказаного :) .

Субота, 22.43

Шкода, що Міста я так і не побачила. Оминули Рівне по кільцевій і зупинилися. Так, знову PARKING ! А темно? А холодно? А в кишені тільки ніж? А машин - то майже немає?Якось косо починаю поглядати на темні лісосмуги на узбіччі? То зліва щось шолохнеться, то справа щось пробіжить? А фільми жахів я так люблю дивитися?

Інтенсивно займаюся автотрейнінгом: мені не страшно (а чого ж коліна дрижджать?), все буде добре (і спокійно, ТАМ усім спокійно, тихо ніхто не тривожить), мені не страшно (так що тамз колінами?), зараз мене підбере машина (а потім викине дезь на узбіччі), мені не страшно (коліна?)? Але ефект від такого автотрейнінгу, як від фрази ?не думай про синю макаку? - розум й не думає концентруватися на чомусь іншому!

Аж ось - о хвала Всевишньому! - машина. Зупиняється. Я видаю заучену фразу про автостоп, на що отримую більш ніж ясну відповідь:

-  Це все цікаво, а ти не знаєш, де тут шиномонтаж?

-  -

-  У напарника колесо пробило, треба ремонтка якась.

- Нічого не знаю! - буркаю я у відповідь, освітлена перспективою пішки діставатися Києва. І йду собі далі. ?Рено? стоїть, і фарами освітлює мені шлях. Та раптом мене наздоганяють:

- Якщо хочеш, можеш зачекати, доки ми змінимо колесо, це десь із півгодини, а потім ми на Київ поїдемо.

Я погоджуюсь. Хоча не раз потім пожалкую про те, що не лишилася з поляками. Стільки адреналіна за одну ніч моя кров давно не бачила!

І почалися пригоди.

Субота, 23:01

Знайшли освітлену непрацюючу заправку, вирішили монтувати колесо на ній. Тільки-но почали розкручувати затяжки - звідкілясь з ' явився сторож, почав довгу тираду про пожежоне безпеку та про контейнери з бензином під землею. У відповідь був посланий народною мовою далі спати. На що він відповів, що може викликати ?охорону?.

-  Ну, й викликай! ?сплюнув убік дебелий дядько-напарник.

Охорона не дала себе чекати. Сірий - FORD - спинився неподалік від нашої машини, добре, що не перкрили виїзд, бо тоді б не довелося нам тікати на напівприкрученому колесі з тієї заправки. Добре, що обійшлися без фізичних розмов, лише словесними перекидами.

Субота, 23:54

Докрутили колесо. Тепер їдемо із сталою швидкістю, майже зі спокійною душею, хоча водій час від часу нервово подивляється в люстерко заднього вигляду, бо виявилось, що напарники прихопили з собою 50 літрів палива, забувши закрити люки.

Неділя, 01:18 Новоград Волинський

Перший ДАЇшний пост. По ходу справи я згадую, що не маю при собі жодних документів, тож проблеми з міліцією гарантовані. Ховаюся у спальнику за сумками і потроху розумію, що сіла не в ту машину: водії везуть ?лівий? вантаж. На вулиці возня з документами, в кабіні - тиха молитва ?Отче Наш? з вуст другого водія. Серце уходить в п ' яти. Помічаю, що цокотять зуби.

Неділя, 2:33 Околиці Житомира

Пост. Я швиденько перебираюся за сумки. Водій тихим матом радіє появі сержанта перед машиною. Напарник копається в документах і виходить ?домовлятися?. За кілька хвилин повертається, вкладає зеленіхрусткі умовні ?шляхові перепустки? в права, та знову йде до сержанта. Той його відводить в приміщення.

Неділя, 2:47 Там же

- Все, поїхали! - з полегшенням зітхає напарник. - До Києва дорога вільна.

Неділя, 3:25 Коростишев

Починаю дрімати. Сняться мені мамини очі. Їй розповідають, що моє тіло знайшли десь на трасі М17. Вона нічого не розуміє, бо ж не знає про мою відчайдушну подорож.

А я тим часом нібито мертва, але все бачу: люди в білих халатах підіймають моє тіло, кладуть в машині ?Швидкої?, вмикають сирени, і ми їдемо, їдемо, їдемо? Аж раптом машина зупиняється. Я прокидаюсь.

-  Що трапилось?

-  Т-с-с! Тебе тут нема! Не ворушись!

Промінь ліхтаря гуляє по кабіні, викриваючи все, що сховала пітьма.

-  Вийдіть, будь ласка, з машини! Дорожній патруль.

Далі орієнтуюся виключно по звуках, бо машина патруля попереду нашої, тож, не маю змоги подивитись, що коїться. Водій повертається в кабіну. Чую, як він нервово стукотить пальцями по панелі.

Неділя, 3:32 Коростишев

- Не знаю, з якої це радості вони? Адже я все владнав вже з їх начальством, - напарник.

- І далеко вони нас супроводжуватимуть? - водій.

- До поста, мабуть.

Неділя, 4:30 10 км до Києва

Вже видніються заспані райони столиці. Нарешті я буду вдома. За цю ніч, мабуть, посивіло навіть моє фарбоване волосся!

-  Звертай!

Знову холодок пройшовся по спині: невже?

- Там буде ДАЇ, а нам їх бачити не можна. Грошей вже обмаль.

25 хвилин блукань приміськими селищами здалися мені найдовшими за цю подорож. Ось він, Київ, та ніяк до нього не дістанемось. Ось, вже поруч, та так далеко.

Аж ось кільцева! Бажаю водіям щасливої дороги, а сама радію, що нарешті дісталася міста. І не важливо, що пішки доведеться пройти з кільцевої до Політеха. Важливо лише те, що висновків з подорожі більше, ніж запитань.

І, зрештою, все не так важливо.

Адже Я ВДОМА!

Коментарі

я також практикую автостоп, але в інтернеті ніколи цим не цікавився, намагався все осягнути власними "потугами". маю трохи досвіду, якщо можна міг би з ним поділитися, та і нова інформація ніколи не завадить мені.

автостоп опасен - даже для мужика,
а для дамы это почти гарантированные проблемы

займитесь чем-то более безопасным - альпинизмом например
там очень многое зависит от самого человека
и нет вероятности что угостят чаем с транквилизатором или ударят сзади

а в команде вообще почти безопасно
***
дама писала относительно ножа - это глупости
прежде всего - нож нужно достать, уже потеряно время; но даже когда нож уже в руке -
нормальному человеку (тем более даме) почти невозможно умышленно ударить ножом человека
даже тем, кто был на войне и нераз убивал из огнестрельного оружия
очень трудно применять нож

если жертва с ножом допустит секундное колебание - нож выбьют , и ...

на близкой дистанции от ножа не защитит даже пистолет - но только если нож в руках профи

Вот, из ЖЖ одной много ездящей автостопом девушки...

автостопное Дневник
Среда, 21 Марта 2007 г. 04:38
а вот если вы, к примеру, всю жизнь мечтаете застопить длинноносую американскую фуру с офигинестически прекрасным драйвером, огромной порцией борща в придорожном теплом кафе, возможностью поспать под пение мантры Аоумн тибетскими монахами... то будьте готовы к тому, что начинаться ваш путь будет совсем по другому, целиком и полностью противоположно,

и что все 300 километров вы будете пытаться выскочить из машины на ходу, и у вас почти не будет возможности это сделать без вреда здоровью,

и вас будет тошнить от низких слов и предложений турецкого драйвера, который бы ни за что вас не подобрал, не будь вы высокой худенькой девушкой, вы будете уворачиваться от его липкого взгляда, липких мыслей и липких рук, и всей душой верить, что на ближайшем повороте он не свернет в лес, а все-таки остановит машину...

http://promalp.xmas.ru/viewtopic.php?p=65406&highlight=#65406

Когда-то давно, когда я была молода и прекрасна, но, к сожалению, очень глупа, мне понадобилось попасть из Берлина в Магдебург. Денег за поезд я платить пожадничала и поехала автостопом от Потсдама (до Потсдама ходил чуть ли не трамвай), дошкандыбав пешком по карте до нужного автобана.

.... Я лежала на спине в куче каких-то одеял и равнодушно смотрела, как на мне копошится молодой мускулистый пролетарий. ...
http://malka-lorenz.livejournal.com/193935.html

один из комментариев к этой записи в блоге

... несколько лет назад случай был ехали парень с девушкой автостопом - поссорились, он вылез - она поехала дальше
пошел вдоль дороги и напоролся на пьяных аборигенов - место "интересное" - Вязники - во Владимирской области население пьющее и стремное
(наберите в поиске "Вязники убийство" узнаете много негативной информации)
убили, ограбили - единственный сын в семье
был сюжет - отец нормальный такой здоровый мужичина - плакал - жалко его было неимоверно

возникает вопрос - зачем люди - причем, как правило плюшевые ботаники судьбу за яйца дергают, занимаясь автостопом

Ночью 13 июля две подруги - Маргарита Юркус и Ольга Кряжева - опоздали на последнюю электричку и решили добраться из Клинского района до Химок на попутном автомобиле.

их изнасиловали и убили

запись в http://ljrate.ru/post/196/2174960
Поймали, попутку. Ваще не понимаю, где мозг у девок, когда они ловят попутки от бордюра. У меня лично есть три знакомых женщины, которых в такой ситуации изнасиловали + сокурсницу так убили.

Девушка, найдите себе напарника/напарницу по стопу - и спокойнее (ночью по крайней мере), и в дороге веселее :)

Підписатися на Коментарі для "Історія однієї ночі або Автостоп"