(Витяг із статті у збірнику ?Спогади ветеранів самодіяльного туристського руху в Україні?)
О.В. Тодоренко, С.В. Коробков
РОЗВИТОК САМОДIЯЛЬНОГО ТУРИЗМУ В КИЄВI У 1950-70-х рр.
Самодiяльний тyризм досягнув певних успiхiв ще у довоєнний перiод. Це органiзацiя гiрської секцiї при Будинку вчених з першими сходженнями, круговими перевальними походами на Кавказi, першi маршрути на розбiрних байдарках по рiчках України, пiшохiднi маршрути по Київщинi тощо. У 1930-х рр. створюються першi тyристськi гуртки в Iнститутi фiзики, Iнститyтi геологiчних наук, Iнститyтi електрозварювання та iн. Його подальший розвиток активiзується пiсля завершення Вiтчизняної вiйни та вiдбудови народного господарства на початку 1950-х рр.
Перспективи розвитку самодiяльного тyризму в 1950-i рр. були накресленi спецiальною Постановою ВЦРПС з питань тyризму вiд 26 вересня 1950 р. У нiй вciм обласним, крайовим, республiканським радам профспiлок, центральним Kомітетам профспiлок, добровiльним спортивним товариствам вказувалося на те, що в їхній роботi тyризм повинен посiсти значне мiсце, зверталася особлива увага на розвиток мiсцевого тyризму, на залучення широких верств населення до походів вихідного дня.
До 1952 р. самодiяльний туризм в Україні входив до системи альпiнiзму. Туризм i альпiнiзм було об'єднано в єдину секцiю при Республiканському Kомітеті з фiзичної культури та спорту. Роботою секцiї з 1938 р. керував Михайло Тимофiйович Погребецький - вiдомий вчений-географ, Заслужений майстер спорту СРСР з альпiнiзму, керiвник i органiзатор численних експедицiй, шкiл iнструкторiв, таборiв пiдвищення спортивної майстерностi. У повоєнний час його заступником було обрано Раппа Юрiя Вiкторовича, iнструктора альпiнiзму i туризму. Ю.В. Рапп починав свiй шлях у туризмi в Xaркові 1930 р. Влiтку 1930 р. група студентiв Харкiвського математичного фiзикохiмiчного iнституту здiйснила водну подорож на байдарках по Днiпру з Києва до Херсона. Цей похiд мав велике значення для подальшого розвитку водного туризму. Biн показав прекраснi туристськi можливостi байдарок.
У 1952 р. самодiяльний туризм як вид спорту органiзацiйно було вiдокремлено в Україні вiд альпiнiзму. Президiю новоствореної Секцii туризму при Республiканському Kомітетi з фiзичної культури та спорту УРСР очолив Володимир Васильович Нiкольський. Єдиний на той час в республiцi Майстер спорту з туризму, майор топографiчної служби, він пiсля переводу з Москви працював тодi викладачем у Київському вiйськовому авiацiйному училищi. Усе наступне життя В.В.Нiкольського було тicно пов'язане з розвитком туризму в Україні. Йому завдячують своїми першими знаннями з туризму тисячi людей у нашiй кpaїнi.
У липнi - серпнi 1953 р. Центральна рада спортивного товариства "Наука" органiзувала всесоюзний студентський туристський маршрут на Захiдному Кавказi у районi с. Архиз. Сюди прибували, як правило, вже органiзованi молодiжнi туристськi групи iз своїми iнструкторами i спорядженням. На мiсцi, у таборi вони отримували картографiчний матерiал, консультацiї, продукти i виходили на маршрут. За тогочасною спортивною класифiкацiею усi походи подiлялися за складнiстю (тодi писали - "важкiстю") на три категорії I, II, III. Найвищою була третя. Цей маршрут був досить важким i визначався як "двiйка". З Киева сюди було направлено двi групи, з КДУ i КПI, загальною чисельнiстю 60 чол. Похiд через шiсть перевалiв студенти здiйснили успiшно, хоча бiльшiсть з них була у горах вперше, набули туристського досвiду. Саме це дало поштовх їx подальшому спортивному вдосконаленню. З цих туристiв потiм зросли активiсти, якi пiзнiше, по закiнченню ВУЗiв, проводили значну громадську роботу у київському туризмi.
Восени 1953 р. вiдбувся перший в республiцi у повоєнний час навчально-методичний cемінар iнструкторiв з туризму. Керiвником його було призначено працiвника Укрспорткомiтету П. Капацину, а завiдуючим навчальною частиною В.В. Нiкольського. Заняття проводилися у Киевi в примiщеннi шахового клубу (вул. Ленiна, тепер - Б. Хмельницького, 10) i мали переважно теоретичний характер. Завершилися вони триденним начальним походом по Київськiй областi. Серед 30 учасникiв цього збору було п'ять киян Н. Горбунова, О. Icерлiс, Ю. Козуб, С. Коробков, Л. Хозiн.
Збiрна група активу Київської Miської секцiї у сiчнi 1954 р. здiйснила важкий гiрськолижний похiд по Рахiвщинi у Закарпаттi (керiвник - аспiрант КДУ Е. Пономарьов). Влiтку того ж року збiрна київського "Буревiсника" пiд керiвництвом Ю. Козуба вперше на той час в Україні подолала складний маршрут на Пiвнiчному Тянь-Шанi, студенти-хiмiки КДУ пiд керiвництвом С. Степченко побували у важкодоступному районi Схiдних Саян, декiлька самодiяльних студентських груп киiївських вузiв пройшли менш складнi маршрути у горах Криму i Кавказу, здiйснювалися шлюпочнi походи по Днiпру (туристських байдарок тодi у Киевi ще не було ).
У 1959 р. вiдбулася реорганiзацiя, спрямована на подальшу демократизацiю керiвництва спортивним i фiзкультурним рухом. Було утворено Всесоюзну раду спортивних товариств i органiзацiй СРСР i аналогiчнi Ради в республiках, краях, областях. При нiй було створено Всесоюзну федерацiю туризму, а також підвiдомчi республiканськi федерацiї.
На установчому пленумi Федерацii туризму УРСР 10 лютого 1960 р. головою її Президii було обрано В.В. Никольського, а його заступником С.В. Коробкова. Вони ж увiйшли до складу Ради Всесоюзної федерацiiї туризму.
Однак у ці роки значно зросла аварійність туристських походів. Поки посадовi особи намагалися вникнути в сиryацiю, вищезгаданi недолiки в органiзацiйнiй структурі самодiяльного тyризму давалися взнаки у масштабi всiєї країни. І керівні органи обрали найпростiший шлях вирiшення цiєї проблеми. 17 березня 1961 р. з'явилася Постанова секретарiaтy ВЦРПС (протокол - 28, п. 34) "Про серйознi недолiки в органiзацiї дальнiх тyристських походiв", в якiй вказувалося: "Заборонити профспiлковим органiзацiям i спортивним товариствам організовувати та проводити, з метою виконання тyристами спортивних нормативiв, дальнi тyристськi походи у малонаселенi райони". А також "переглянути правила органiзацiї тyристських походiв, пiдсиливши в них вимоги до комплектyвання груп, затвердження маршрутів, перевiрки готовності тyристiв, контролю за проведенням походiв, передбачення дiєвих засобiв, що роблять маршрути безпечними". Нормативи з тyризму було виведено з єдиної спортивної класифiкацiї СРСР. Цiєю ж постановою було лiквiдовано федераціi та секцiї тyризму при ДСТ Союзу спортивних товариств i органiзацiй.
Як наслiдок цих заборонних заходiв у самодiяльному тyризмi намiтилася тенденцiя до активного самостiйного подорожування. Про її небезпечнiсть федерацiї тyризму, досвiдченi тyристи попереджували заздалегiдь, але "зверху" на це уваги не звернули. З'явилися численнi "дикi" групи, якi вирушали мандрувати там, де їм заманеться, незважаючи на вiдсутнiсть у багатьох з них необхiдного спортивного досвiду, картографiчного матерiалу, спецiального спорядження тощо. Почастiшали звернення батькiв i родичiв, адмiнiстрацiй навчальних закладiв, пiдприємств у мiсцевi органи вiддалених районiв з проханням про органiзацiю пошуково-рятувальних робiт для рятування зниклих груп i окремих туристiв. З'явилися тривожнi публiкацil у центральнiй пресi.
Усе це спонукало владу вже через короткий час пiсля непередбачливих адмiнicтративних дiй знову звернутися до питань розвитку самодiяльного туризму. З'явилася постанова Президiї ЦР Союзу спортивних товариств i органiзацiй СРСР "Про покращення органiзацiї самодiяльного туризму та пiдготовки туристських кадрiв" (протокол - 17 вiд 7 грудня 1961 р., п. 3). У нiй вказувалось, що "Ради Союзу i ДСТ послабили роботу з туризму, усунулися вiд роботи з туристською громадськiстю, Фiзкультурнi органiзацiї не встигають за ростом туристського руху в країні, не забезпечують дiєвого контролю й керiвництва туризмом..."
Щоб здiйснювати цей контроль, необхiдно було взяти на себе органiзацiйнi справи в галузi самодiяльного туризму. Виходячи з цього, Центральна рада Союзу ухвалила зобов'язати ради Союзу та ДСТ вжити заходiв щодо органiзацiї нових туристських секцiй, таборiв, баз, клубiв. Пiдкреслювалося також, що слiд звернути особливу увагу на пiдготовку та проведення походiв вихiдного дня i самодiяльних подорожей, пiдготовку iнструкторiв з туризму, керiвникiв подорожей та iнших туристських кaдpiв". Незабаром було прийнято нову постанову Президiї ВЦРПС вiд 20 липня 1962 р. "Про подальший розвиток туризму", що спрямовувала туристський самодiяльний рух у русло громадського життя. У постановi визнавалася невiдповiднiсть iснуючої структури управлiння туризмом у профспiлках завданням масового туристського руху. Критикувався слабкий зв'язок туристсько-екскурсiйних управлiнь (ТЕУ) з профспiлковими та комсомольськими органiзацiями, радами ДСТ, радами Союзу спортивних товариств i органiзацiй, туристичними секцiями колективiв фiзкультури.
Визнавався той факт, що ТЕУ працювали у вiдривi вiд широких туристських мас, погано розуміли їхні потреби. У зв'язку з цим рiшенням ВЦРПС реорганiзовувалися центральнi, республiканськi, крайовi та обласнi туристсько-екскурсiйнi управлiння у центральнi, республiканськi, крайовi та обласнi ради з туризму. Радам країв i областей, де були вiдсутнi ТЕУ, рекомендувалося органiзувати ради з туризму на громадських засадах. Пiдкреслювалася актуальнiсть i необхiднiсть створення у мiстax i районах клубiв туристiв для проведення органiзацiйної та навчально-методичної роботи. Вперше було затверджено типове положення про мiський (районний) туристський клуб. Також було введено в дiю "Правила органiзацiї туристських подорожей на теритopiї СРСР". Всi подорожi подiлено в залежностi вiд складностi на п'ять категорiй, замiсть колишнiх трьох. 3атверджено новi класифiкацiйнi нормативи з туризму: "Турист СРСР", "Турист СРСР III ступеня", "Турист СРСР II ступеня", "Турист СРСР I ступеня" та "Майстер з туризму СРСР" (першим у Києві це звання одержав Б. Горлицький). Прийнятi постанови, з одного боку, сприяли створенню розгалуженоїl управлiнської структури, ставило пiд постiйний контроль самодiяльний туризм, регламентувало його дiяльнiсть, а з другого - дали якiсний поштовх його розвитку: розбудовувалась туристична iнфраструктура, збiльшувалась кiлькiсть клубiв тощо.
У березнi 1963 р. рiшенням Української ради з туризму в Києвi створено мiський туристський клуб республiканського пiдпорядкування, а восени 1963 р. його передано у вiдання Київської промислової обласної ради профспiлок. На I мiськiй туристськiй конференцiї було обрано правлiння клубу, що складалося з 15 чоловiк. Першим його головою було обрано С.В. Коробкова (1963-1965), першим старшим iнструктором клубу став А.Т. Халепо (1963-1965), першим iнструктором Б.С. Лещинер (1963-1965). Потiм до 1978 р. головами правлiння клубу обиралися Ю.М. Єфименко (1965-1967), В.Г. Коструба (1967-1969), Г.М. Ремньов (1969-1971), Ю.Я. Клейнер (1971-1979). Старшими iнструкторами в рiзнi роки працювали Б.С. Лещинер, Г.М. Ремньов, М.Д. Наместник, В.П. Жук, В.Г. Висневський, В. Cвітанько, Т.І. Крапiвнiкова. Професiоналiзм та особистi якостi цих людей вiдiграли значну роль у дiяльностi київського міського клубу.
Пiд час чергової реорганiзацiї керiвництва туризмом в СРСР у 1965 p були cтворені штатнi Ради з туризму i екскурсiй, що увiбрали в себе усi нaпрями цiєї роботи, в першу чергу, господарчi, зв' язанi з плановим туризмом, яким займалося ранiше лiквiдоване тепер ТЕУ (туристсько-екскурсiйне управлiння профспiлок). Йому належали турбази, в тому числi i Київська на вул. Енгельса, 6 (тепер - вул. Лютеранська).
Коли почалася реорганiзацiя, пiсля певних суперечностей з туристською громадськicтю, що вiдмовилася обрати на посаду голови Облради рекомендовану некомпетентну людину (iнструктора Облсовпрофа), було досягнено згоди i головою Київської обласної ради з туризму i екскурсiй став Валентин Семенович Петровський, професiйний спортивний керiвник, до того - голова київської Облради ДСТ "Спартак". Biн пропрацював дванадцять років, сприяв розвитку самодiяльного туризму i залишив по собi у київських туристiв лише добрi спогади.
Коли у 1965 р. туризм було повернено в Єдину всесоюзну спортивну класифiкацiю, Президiя Центральноiї Ради з туризму своєю постановою вiд 16 листопаду 1965 р. затвердила нові "Правила органiзацiї самодiяльних туристських подорожей на територiї СРСР", "Iнструкцiю про порядок присвоєння спортивних звань i розрядiв з туризму", "Положення про туристськi маршрутно-квалiфiкацiйнi комiсiї". Цi документи i матерiали надали нового iмпульсу розвитку самодiяльного спортивного туризму. Добровiльнi спортивнi товариства ввели плановi кiлькiснi показники пiдготовки розрядникiв i майстрiв спорту з туризму знову, як колись, з'явилася можливicть якихось асигнувань для проведення складних походiв, що тепер одержали офiцiйну назву "подорожi".
Інформацію підготував з дозволу С.В. Коробкова Голова Ради старійшин України Танигін Ю.І.
