"Богдан, Ваше відрядження в Німеччину - з першого липня до кінця вересня" - приблизно такими словами зустрів на роботі мене, щойно з поїзда Івано-Франківськ - Київ (див. ...), начальник.

Сказати, що я засмутився - значить нічого не сказати. Але свою роботу я люблю десь так само, як і гори, та й у це відрядження я сам давно просився - тепер на, маєш :-). Утішало лише те, що це, напевно, не найгірша причина, що могла б завадити мені провести відпустку на Кавказі, то ж, поскигливши і позавивавши з місяць, я змирився.

Власне, відпустки у мене цього року ще не було - ці три місяці треба було працювати, а для відпочинку залишалися лише вихідні.

Що ж, вихідні, так вихідні, постараюсь їх найефективніше використати.

Я їхав у Дрезден. Німеччина - не надто гірська країна, гори альпійського типу тут є лише на півдні - в Баварії - це, власне, північні околиці Альп. Дрезден же знаходиться значно південніше - на південному сході - неподалік від кордону з Чехією.

Та й тут є чим зайнятись гірському туристу :-) - бл. 80 км на південний схід звідси розташовані пологі і невисокі (бл. 800м над рівнем моря), як передгір"я Українських Карпат, Рудні гори; а прямо на схід, вздовж Ельби, простягнувся до самого кордону з Чехією національний парк, я б уточнив, скельний парк, Саксонська Швейцарія.

Я вирішив побувати у всіх цих горах - і в Рудних, і в Саксонській Швейцарії, і, звичайно ж, на Баварському нагір"ї.

Та про все по черзі. Почнемо, як завжди, з кінця :-))).

Баварські нариси або На найвищу точку Німеччини.

Ми довго переписувалися з Дімою (знайомий за клубом "Вертикаль", що зараз мешкає в Мюнхені) - як і коли поїдемо, яке спорядження брати, яким поїздом і як дешевше. Нарешті, утряслося - в п"ятницю ввечері я сідаю на NachtZug (нічний потяг ), а в суботу, вже о 6:26 - я в Мюнхені. Нічний потяг - це одночасно зручний (без пересадок) і недорогий варіант - щоправда, з метою економії я взяв місце в сидячому вагоні, то ж у мене були певні сумніви щодо можливості повноцінного відпочинку на шляху до Мюнхена.

Сумніви розсіялися досить швидко - ми їхали втрьох - я і подружня пара китайців - в одному 6-містному купе - три місця зліва зайняв я для спання (3 місця впоперек - це майже ліжко!), а три місця справа - вони удвох.

Взята в дорогу німецька не вчилася - я не переставав думати про Гори. Які вони?... Тьома казав, що такий собі маленький Кавказ, судячи з фотографій. А! - поживемо - побачимо :-).

Потяг трохи спізнився, я не одразу відшукав Діму (домовилися зустрітися в кінці платформи - але ж у неї 2 кінці :-)!) - та он, он же він! Ура! Далі розклад такий - о 9 годині повинен під"їхати знайомий австрієць - він їде додому в Інсбрук - і дорогою підкине нас до Гарміша (Гарміш - селище неподалік од гір). У нього є мотузка (свою Діма залишив в Києві - але це вже трохи інша історія :-) ) - ми, можливо, трохи полазимо по скелелазних трасах в Kochensee (скелелазна мекка неподалік від Гарміша), а потім подамося в гори. Утрьох. Без австрійця. З ким?

Я не сказав - ще при переписці Діма спитав, чи не проти я, щоб з нами поїхала одна його знайома. Я, звичайно, ж відповів, що ні - це лише на користь моїй німецькій. На це він написав, що його знайома - з Пітера :-))). То ж нас троє - Діма, Іра і Я.

фото 1

Ага... Ми ж іще на вокзалі. Удвох. З австрійцем і Ірою ми зустрічаємось на площі ХХХ о 9-ій. А зараз у нас близько 2-ох годин подивитися Мюнхен.

Погода стояла препохабна - дощило. То ж знімати мюнхенську старовину не хотілося. Діму попросив зняти мене :"... а, он тут (фото 1) , так, так, щоб були видні ці ворота. Угу. Готово?"

Ми бродили старим містом, захопившись розмовами про життя-буття. (Цікава архітектурна особливість Баварії - церкви тут, хоч загалом виконані в готичному, як і належить католикам, стилі, мають цілковито барокові "православні" куполи - дуже милий архітектурний гібрид - на жаль, немає фотопідтвердження :-) ).

На шляху до площі ХХХ задзвонила Дімина мобілка:
- Wie bitte? Zu kalt?

"Шлях би ті трафив" - подумалось - клятому австрійцю холодно - на електричці ми б уже були в Гарміші! .

...

З Діминих реплік розумію, що, здається, все ще не так страшно - австрієць пропонує зсунути від"їзд лише на годину. Отже, о 10-ій...

... За 15 десята до нас (ми вже втрьох! - з Ірою) підходить Мартін.

фото 0

Повагом так, попиваючи на ходу гарячу каву (гарячу! ми за годину чекання вже добряче задубли :-) ). Перекинувшись парою жартів щодо габаритів наших рюкзаків (ми з Дімою набрали купу заліза, до того ж у Іри рюкзак майже порожній - все, що необхідно, несе Діма) ) і того, як співвідносяться з ними габарити його маленького Опеля, ми, все ж таки запхавши всі речі в машину, нарешті поїхали (фото 0).

Як і планувалося, на шляху до Гарміша заїхали в Kochensee, подивились на скелі, траси (від 5а до 8b, але в основному 7 b -7c). Вирішили, що сьогодні холодно, скелі мокруваті, а від Гарміша до Цугшпітце ще дійти треба :-)... Коротше, вирішили, що ну їх, ці скелі - їдемо в Гарміш.

Дорогою до Гарміша пропоную Дімці (фото 2) переговорити з австрійцем з приводу мотузки - про всяк випадок - адже заліза у нас навалом - може потренуємося, чи що. Але Мартін (фото 3) чогось не погоджується розставатися з мотузкою - каже, що збирається на вихідних ще полазити :-(. (гм.. а це я - фото4 - в машині :-) )

фото 2	фото 3	фото 4

На вокзалі в Гарміші вирішуємо невідкладні справи - обідаємо, дізнаємось розклад потягів назад, до Мюнхена, й активно дуплимося в карту (фото5) - де ж ті гори (хмарність така, що гір, які в хорошу погоду нависають над селищем, навіть не видно).

Нарешті виходимо (фото 6- ми з Дімою десь в Гарміші :-)). Спочатку - кілометрів 5 асфальтованою доріжкою для велосипедистів і жінок з дітьми ( :-) тобто, пішоходів, але на дорожних знаках у цьому випадку зображуються саме жінка з дитиною :-) ) (фото7 - цією ж долиною ходить спеціальний трамвай - т.з. Цугшпітцебан - всього 10 евро :-) ), потім - підйом угору, місцями доволі стрімкий. Цікава національна особливість - місцеві, вітаючись, кажуть Gross Gott (якщо я правильно почув :-) ), що в перекладі означає: "Великий Бог, або англійською (точніший переклад) - "Great God" - цілком релігійне привітання :-). Згадались Карпати і тамтешнє "Слава Ісу Христу" :-).

фото 5	фото 6	фото 7

Стоп! Якась будівля і вхід далі платний. Ага! (ми платимо і проходимо) - далі ущелина звужується в каньйон - високі стіни, досить потужна річка - рухаючись обладнаними доріжками, місцями підвісними, а місцями - вирубаними в скелі - я мимоволі уявляю всі технічні складнощі, які мала б спортивна група, пересуваючись тут без усіх цих засобів цивілізіції (фото 8-13).

фото 8	фото 9	фото 10

фото 11	фото 12	фото 13

В каньйоні багато фотографуємось - Іра-справжній фотоманіяк :-), який ще не наситився володінням новою цифровою камерою. Але як виявилося пізніше, я знімав не менше (і, як мені здається, не менш успішно (точніше, не більш безуспішно :-) ). Думаю, мав місце паритет :-) ).

Нарешті він закінчився. Каньйон, тобто. Привал. На привалі ми перекушуємо Діминим охрінатором - мед, горіхи, какао, курага, ... - все це змішано у невідомих пропорціях. Відома лише кількість - близько 1 літра. Надалі ця штука нас частенько виручатиме - надзвичайно калорійна і легкозасвоювана - завтра (як покаже час), ми, (виняток - сніданок), харчуватимемося лише нею.

Ще через півгодини ходу ущелина розширюється і ми опиняємося біля хатки-притулку (на фото 14 її немає :-) - зате видно наш подальший (на завтра) шлях). Тут можна купити щось похряцати, випити баварського пива (ціни зростають пропорційно висоті на рівнем моря! - наразі 1500), але за ночівлю треба платити. У нас із собою намет і досить їжі, тож, заховавшись від допитливих поглядів в ялинкових заростях, ми стаємо на бивак (фото 15).

фото 14	фото 15	фото 16

Вечір проходить досить просто і без проблем - мене призначають завгоспом і, за сумісництвом, черговим :-), Іра з Дімою ставлять намет, далі - рис з огірками, чай з охрінатором - це вже в тісняві намету - надворі почалася холодрига.

Вирішуємо завтра встати рано - о 6:00 (гм..., Діма вважає, що це рано :-) ).

Ранок проходить у збираннях - сніданок нашвидкоруч (фото 16 - дуже смачно :-) ), відносимо рюкзаки до притулку, і - на гору "налегке" :-). В хатинці нам сказали, що до вершини 5 годин ходу. Ми вийшли о 8:25. То що, о пів на другу будемо ТАМ? Розмріялись...

Перша перепона - скельна сходина, що замикає долину - і перший клеттерштайг. Одягаємо каски, системи, ліземо. Лазіння просте, страховка за допомогою стаціонарних тросів, на складних місцях вбиті скоби під руки/ноги. Але людей - купа.

Відчувається, що ми рухаємося дещо повільніше за середній темп - дається взнаки, що для Іри це перша така "мандрівка". Ну та нічого - нам поспішати нікуди. Поки що...

Нарешті, перший клеттерштайг пройдено, фото на пам'ять (фото 17), фото в долину (фото 18 - червона плямка внизу, в долині, - це притулок, біля якого ми ночували), фото на фоні вже видимої вершини Цугшпітце (фото 19 - ми з Дімою - на задньому плані з туману виглядає шпиль - це шпиль ресторану :-) на вершині), і сама Цугшпітце (фото 20). Звідси вона видається (завдяки туману?) просто таки дуже близькою. Але перепад висоти до неї ще - близько кілометра.

фото 17	фото 18	фото 19

Ще одне фото утрьох (фото 21) - схоже, я не встиг зорієнтуватись, що камера вже знімає :-).

фото 20	фото 21	фото 22

Перекусили бананами - і вперед, угору. Я перший, потім Іра, за нею Діма. Вмикаю підвищені оберти - на другому клеттерштайзі (це вже вихід на вершину) мені хочеться бути першим - тож будь-яка фігура, що маячить попереду на стежці, діє на мене, як червона ганчірка на бика - ОБІГНАТИ! Діма цілком резонно зауважує, що на клеттерштайг нам надто поспішати нічого - там зазвичай ми є перешкодою для інших, а не навпаки. Я зменшую оберти :-).

Ось, нарешті. Мама рідна - це ж льодовик! (Льодовик на 2000! див. фото 22) Ба, там навіть тріщини є. А у нас - ні льодорубів, ні кішок. Безпосередньо перед льодовиком - скопище буржуїв - одягають кішки.

Гм... Добре, спробуємо пройти :-(. Насилу, не без допомоги Діми, віддаю одну з своїх палиць Ірі (Господи, чого люди так не довіряють мені! і так легковажать своїм життям ! ) - вона явно недооцінює схил і недосконалість на цей випадок свого взуття (у нас-то з Дімою в цьому відношенні все Ок, та й на снігу ми не перший раз :-) ).

Підіймаємось. Іра кілька разів підковзується - слава Богу, все обходиться без зайвих клопотів ...

Знову клеттерштайг - але тут уже видно стіну - мама рідна, скільки ще туди, вгору! З погодою нам везе - тепло і сухо. Не поспішаючи рухаємося вгору в загальному, доволі щільному потоці горосходжувачів (фото 23, 24, 25 - кількість людей не дозволяє назвати це горосходженням - це просто якесь паломництво).

фото 23	фото 24	фото 25

Стіна займає багато часу - у верхній своїй частині вона зеледеніла (фото 26) - нічого собі, 2962 :-) - лише о 15 на третю ми на вершині.

Точніше, не так. Безпосередньо на вершину вирішили не потикатися - з огляду на справжню чергу туди :-) (фото 27). Ну її - купа змерзлого каміння з хрестом у центрі :-). Краще піти он туди, на оглядову площадку.

фото 26	фото 27	фото 28

Тут добре: хороша видимість, сніжок, бовваніє гребінь Цугшпітце (фото 28), внизу - озеро Eibsee (якщо я не збрехав з назвою) (фото 29), відчувається приємна втома, що супроводжується деякою втратою координації (звичайні наслідки відсутності акліматизації). Враження від усього цього псує тільки купа народу нагорі, ресторани (німецький і австрійський - по той бік, за гребенем - Австрія!) і канатка, що привозить сюди відпочиваючих і відвозить гордих горосходжувачів :-).

фото 29

Але канатка - це не для нас, і не лише через свою вартість (25 евро).

Наші рюкзаки - внизу, і зовсім не в тій долині, куди спускаються вагончики канатки. Ми відчуваємо гострий цейтнот - останній поїзд на Мюнхен іде з Гарміша о 21:05, а сюди ми підіймалися від вокзалу загалом близько 11 годин. Зараз - пів на третю. 14:30+11=25:30 - в цей час я вже 2 з половиною години повинен їхати в поїзді Мюнхен-Дрезден. Хоча, звичайно, підйом - не спуск. Але на цих двох клеттерштайгах спуск - не кращий за підйом - принаймні за часом. А якщо потік людей, які рухаються назустріч, буде такий самий щільний, то спускатися буде іще повільніше.

Вирішуємо відправити Іру на канатці. Домовляємося зустрітись о 19:00 у місці злиття двох ущелин - тієї, куди спускається канатка, і тієї, якою спускатимемось ми.

Близько третьої виходимо. Вже знайомий клеттерштайг. На щастя, людей майже немає - ні на зустріч, вгору, ані на спуск. На всій стіні лише ми з Дімою і ще 3-4 чуваки.

Спускаємося максимально швидко. Через годину (3 години на підйом !) - ми на льодовику. Спостерігаємо, як один із чуваків, що спускалися поперед нас, підсковзувся і просвистів за поворот льодовика. На щастя, без наслідків.

Вниз, скоріше вниз. Зупиняємось на перекур лише на зеленці, перед наступним клеттерштрайгом. 17-та година.

Знову ці кляті троси, вниз, вниз, лише клацаю карабінами, переносячи страховку з однієї ділянки троса на іншу. За 5 шоста - ми біля притулку. Забираємо рюкзаки. Німаки довго мучать Діму, розпитуючи, чи потрібні на підйом кішки. Я "заспокоюю" їх тим, що залежно від кваліфікації (пивне пузце - яка тут в біса кваліфікація!), треба і кішки і льодоруб. У нас? Ні, у нас нема ні того, ні іншого.

Перепаковуємо рюкзаки (хто ж зранку думав, що будемо так активно повертатися?) і о 18:15 виходимо. Перед входом у каньйон (позначається втома, до притулку від цього місця ми підіймалися 35 хвилин, а спускалися сюди цілих 20) перекушуємо охрінатором із джерельною водою. Ух! Класна це штука - охрінатор - давить голод і відновлює сили - те, що треба!

Ще 20 хвилин на каньйон - якщо вчора я міг сподіватись, що на зворотньому шляху познімаю, то сьогодні про це не йдеться - яке там познімати - навіть подивитися ніколи - бачу лише шлях під ногами, п'яти Діми, і, час від часу, спини інших відвідувачів, яких ми обганяємо і огинаємо :-).

Після каньйону знову вниз - скільки ж можна ! - адже вчора ми піднялися так швидко, Боже, невже шлях сюди такий довгий!!! О 19:18 - ми внизу, зустічаємось з Ірою, яка повідомояє, що через 4 хвилини - автобус на Гарміш... На цей випадок у нас вже готове рішення - якщо автобус надто дорогий, то відправимо рюкзаки з Ірою, а самі - своїм ходом....

фото 30

Та ні :-) автобус - за звичайною вартістю (2.40 євро), їдемо. За 10 восьма - ми на вокзалі, а о 20:04 - поїзд на Мюнхен. Ми встигаємо! (Я радію найбільше - встигну побувати в душі :-)! ). А далі ... Баварське пиво, фото гір напам'ять (фото 30), щасливі обличчя, душ і хліб із сиром в дорогу.

...

До тями приходжу лише в вагоні потяга на Дрезден.

- Entschuldigen Sie bitte, aber das ist mein Platz! - якийсь чувак вольготно розсівся на моєму ЗАБРОНЬОВАНОМУ місці. Чувак, вибачаючись, переміщується в інший кінець купе. Їду.... І знову сни про Гори... Великі, далекі... про Гори, що зближують людей, споріднюють їх. Я відчуваю, що у мене з'явилися нові друзі. Хто? - Їх імена я вже не раз згадував вище :-)...

4.09.2004 Савчинський Богдан.
фотографії: Савчинського Богдана та Іри Ладе.