Відгуки на нариси та фоторепортажі - 2009

Взагалі, відчувається цілковите захоплення Тетяни тим, що відбувається навколо: духом змагань, шумом буків, щебетанням лісових птахів, яке мимоволі передається читачам.

Автор дає приклад оптимізму та енергійності, змушує підкоритись прагненню до пізнання цікавих місць, постійному загартовуванню себе. Справа іноді навіть доходить до фанатизму.

Адже кожна хвилина повинна бути використана для тренування ("Лазим, лазим и еще раз лазим"), а можливі інші позиції (наприклад, слухати пташок, дивитися на цікаві камінчики, ніжитись на сонечку) без обговорень відкидаються (:
Проте така розповідь слугує доброю рекламою життєрадісної позиції і мальовничих природних місць, а скелям Довбуша потрібно готуватися приймати нових "відчайдушних" шанувальників.

Хоча описані вони у творі дуже смачно.

Есть много впечатлений от увиденного, еще больше - от прочувствованного благодаря переменчивой (хотя в этом походе скорее таки благосклонной) погоде.

Радует подробное описание рельефа скал и их отличия от других им подобных по Украине, но это уже скорее из области "мелочь, а приятно".

Вывод: наводка на интересное место для лазанья по болдерам есть, а остальное расскажет Google!: )

Типовий стиль репорту в дещо суховатій формі відносить нас до цього цікавого місця. Нажаль, автору не вдалося повністю передати тих почуттів, які вона переживала під час поїздки. Таке відчуття, що якось нейтрально поставилась до цього місця. На мій погляд, більш чуттєво-ємоційний стиль репорту додав би багато цікавинок оповіданню.

Такое ощущение, что Богдан спешил успеть написать рассказ до окончания конкурса... Возможно, Богдану стоило повременить и довести произведение до большего насыщения лирическими деталями, дать ему вызреть, как хорошему вину - ведь тема завидная и материала, явно хватит на большее! Да и главное - чувствуется потенциал автора именно в литературной подаче: и юмор тонкий, и классические приемы есть. Все это заставило прочитать на одном дыхании о приключении настоящих путешественников. Хочется пожелать Богдану двигаться дальше - и в туристических свершениях и в литературном освещении своих путешествий.

Получается хорошо - главное стараться найти время для огранки самоцвета.

Безумство храбрых - вот мудрость жизни!
М. Горький
Важко критично оцінювати розповідь про таку експедицію - подорож, яка для більшості не тільки незнайомих з цим людей, а навіть туристів повинна видаватися за щось справді надлюдське та героїчне.

Відчуття після прочитаного переповнюють уяву, яка відмовляється вірити, що реально можливо стільки часу жити автономно. В ізоляції від людей. На краю (даху) світу. Підкорюючи семитисячник за семитисячником...
Сам нарис зроблено у форматі "щоденника мандрівника": з розгортанням подій від початку походу до його завершення.

Через це твір можна назвати скоріше інформативно-пізнавальним, аніж художнім, хоча й важко уявити інший підхід у автора, який ділиться з нами своїми унікальними враженнями після подорожі.

Через памірські рядки проступають напруження учасників в досягненні мети; відчуженість їх від сучасного світу та, як наслідок, - розрахунок лише на себе та своїх товаришів. Проте, як бачимо зі слів Богдана, такі шляхи не залишаються осторонь уваги "інших сил": час від часу натякається на присутність ще "когось", хто, вочевидь, освячує подорож, оберігаючи сміливців.

Такі твори є прикладом героїзму, незламності людського духу та зразком-орієнтиром, коли починаєш сумніватись у реальності своїх мрій. Адже, якщо таке можливо - все інше видається здійсненним теж.

P.S. А ще цікаво дізнатися, чи приїхав назад дах, який нібито "порвало окончательно и безповоротно" в кінці розповіді?: )

Мені здається, що якби автор детальніше і докладніше написав про кожний день марафону - вийшла б повноцінна і цікава книжка. Але розумію, що яка це складна праця, і скільки часу вона потребуватиме.

Каждый читающий, независимо от того, довелось ему побывать в тех же горах или он их только в книжках видел, найдет для себя много интересного и познавательного.

При этом терминология ничуть не пугает, потому как дальнейшие описания и фото просвещают и непосвященных.

Улыбка в щели под занавесом, сопровождающая путников всю дорогу, становится той изюминкой, что не дает рассказу превратиться просто в отчет, делает его самодостаточным произведением, придает истории интригу и загадочный оттенок.

Дивовижно і з точки зору задумки, і з точки зору передачі ключових моментів, які описані досить точно! Читаєш оповідання, а сам в цей же час неначе сам переживаєш моменти походу, неначе разом з учасниками походу проходиш цей маршрут. Для мене - як для судді - навіть зауважень немає ніяких. Дуже збалансована та чудово написана розповідь. З'являється дике бажання пережити це самому.

Легені і ноги відчули висоту, а серце - вершину. Гори, як магніт, що розкриває душі багатьом.9.8 округлюю до 10.

Характерним для автора є зріле бажання не лише передати свої власні відчуття та спогади, а й залучити нас до сприйняття світу шляхом інтуїтивно-емоційного пізнання, спілкування з довкіллям через призму таємничого, навіть казкового. Адже, на жаль, суто прагматичний підхід до оцінки подій, набутий нами протягом "світського життя", переноситься навіть в реалії туристичних мандрівок, заважаючи бачити світ "відкритими очима".

Пізнавальним та корисним є міні-лікбез по релігії, традиціям алтайців з корисними посиланнями для зацікавлених, яких, переконаний, було не мало після такого вступу про духів гір. Першу частину, взагалі можна вважати АК-бомським путівником - з рекламою місцевих "родзинок" (чого лише заслуговує опис верблюда-Camel; яку спробуй тільки погладити (: ).

Правильним, на мою думку, є бажання Насті переконати приїжджаючих у ці місця в необхідності поважати місцеві звичаї, зберігати унікальність природи Алтаю для наступних поколінь.

Приємно, що в тих краях є ще люди, ладні подолати значні відстані просто для зображення коней, які (лишень вдумайтесь!) побачено в силуетах скель. Хоча, як на мене, там видно скоріше ігуану з довгим хвостом, що вилізла погрітися на розпеченому камінні.

Хочеться побажати Насті додати трохи кольору, відтінків в її наступні "історії"; форм якісного зображення (слова-прикметники, які розширюють межі сприйняття тексту), що дасть змогу поглибити занурення в повідані історії.

Цікавими є також казкове закінчення "історій": такий собі незвичний приклад обміну речовин в природі. Але якщо віриш у казку, вона неодмінно приходить - як у Насті в долині Карагему. Як було сказано, "С мечтой и в темном доме жить светлей"...

Тому і враження від тексту наклалися на "післяпохідний" стан. Дуже вдалий початок тексту - діалог з алтайцем про шаманізм, який одразу ж максимально наближає читача до атмосфери, яка панує в тих місцях. Автор пише що "у кружки есть характер", так характер є і в цієї історії. Таку я розповіла б своїй дочці перед сном, або сама б послухала від дорогих мені людей.

На відміну від інших авторів, Настя не дає можливості читачам прожити її історію, а тільки прослухати її. Здається, що це те особисте, чим можна поділитися тільки з близькими людьми, не виносячи на загал. Хороша подача тексту - відчувається "виписаний" стиль автора - дорослий, досвідчений і дуже розважливий.

Часть статьи оказалась очень познавательной, позволяя узнать и про религию алтайцев, и про небольшой местный поселок Ак-бом с его достопримечательностями, и про старый Чуйский тракт, за что отдельное спасибо автору.

Вторая часть хоть и ненадолго, но вернула в детство, где плюшевые ежики соглашались рассказывать сказки на ночь, и где еще верилось в волшебные керамические кружки, за что автору еще большее спасибо!: )
Вот только наука и сказки редко уживаются вместе. Думаю, стоило остановиться на чем-то одном...

Рассказ было читать очень интересно. История о кружке вызвала позитивную улыбку: )

- Та мені байдуже.

- Тоді байдуже, куди йти...
Л.Керрол "Аліса в країні чудес"

З першого погляду, твір можна назвати "Як не треба планувати та здійснювати туристичну подорож". Адже, здавалося б зрозумілі питання планування маршруту, правильного збирання рюкзаку врешті-решт мали бути продумані та вирішені до часу Ч. Проте, всі коли-небудь роблять власний перший крок у туристичне життя, й далеко не всім щастить мати досвідчених товаришів, які б підказали та зорієнтували у правильному напрямку.

Іншим моментом, який не додає твору художнього змісту, є постійні цінники по тексту (чебуреки - стільки-то, колодязь стільки-то), що схиляють розповідь до жанру рекламного проспекту. Не будемо зайвий раз казати про плинність та гнучкість кримських цін, але якщо вже Олена ставила собі завдання проінформувати нас щодо вартості послуг, то потрібно хоча б дотримуватись сталого обмінного курсу: одного разу бачимо співвідношення 40 гривень до 160 рублів, іншого - 30 до 150-ти.

Але, з іншого боку, приємно, що автор зі своїми друзями знову, після довгої перерви, відкрила для себе чарівний світ півострову, встигнувши охопити стільки пам?яток відразу. Бажаємо нових і нових зустрічей з цікавими місцями та творчого зростання!

Хотілося б більшої образної насиченості. Найбільші плюси даного тексту:
- розбивка на підзаголовки;
- добре поданий фактаж.

Манит пещерный город Чуфут-Кале, большой каньон Крыма, да и не все горы вокруг Ялты пока исхожены.

"Записки на привалах" не дают духу остановится на достигнутом!

Просто зібралися, ступивши крок до гір, а там і до себе недалеко: ) Детально.

Вершини не "покоряют", на них сходять. По милості. Це, із часом, прийде.

Цікавим є передача дійсності людини, що захоплюється фотомистецтвом: світ постає у відтінках кольору та форм. Адже не завжди можеш насолодитись кольоровістю дерев за вікном, німотою трав (цікаво, а про що говорять не німі трави? (: ) відтінками смарагдовості моря, елегантністю траєкторій польоту птахів, і т.

д.

Опис Кінбурнської коси просякнутий спокоєм природи пізньої осені, в якій відбуваються події. Ірина майстерно показує нам принади, на перший погляд, сумної й сонної пори року ("Всё сквозило только вечным, нереальным сегодня: покоем, уединением, отрешенностью").

Прикро лише, що автор так коротко передала свої, без сумніву, наповнені емоціями "кінбурнські пригоди".

Закінчення історії (пригода з таємничим зникненням тіней) цілком могла стати початком оповідання в стилі робіт С. Кінга.

Виявляється, для зустрічі з містичним іноді треба всього лиш повернути зі стежки фотографів у вечірній туман...

В нескольких абзацах автору не только удалось описать во многих подробностях дорогу к лиману и его красоты, закрутить немалую интригу и напустить небывалую загадочность на столь знакомые и родные многим нашим соотечественникам места, но и возбудить большое желание выяснить, что же все-таки творит с тенями Кинбурская коса?
Мозг фотолюбителя посредством слов отлично превратил рассказ в емкие картинки, которые и у читателя "отщелкиваются, как кадры". Явственно всплывает перед глазами карусель из встречных и обгоняющих машин, черный помпон и группы объективов, устремленных в море, элегантные стаи птиц и ежик-Бог в тумане...: )
Все это лишний раз доказывает, что талантливый человек талантлив во всём.

Однако феномен, который раскрывается только в конце рассказа, требует немного большего изложения. Возможно, автору просто не хватило слов, чтобы описать увиденное, поэтому надеюсь, последующие путешествия все же раскроют тайну Кинбургской косы: )

Таємничість цього місця, розбудила в авторі-фотографі бажання передати це не світлинами, а літерами. На мою думку, трошки не плавний та не зовсім художній перехід від репорту до опису містичності не дає нам змоги повністю пережити таємничість цього чудового місця. З надією чекатиму наступних фото- та літературних спроб авторки написати про поїздку.

Однако, к сожалению, основная мысль выражена несовершенно (кроме того, непонятно, почему в тумане должны быть тени), и кроме нее в рассказе ничего не обнаружено. Спасибо за поэтичность, однако и в поэзии свои законы, как описано в соседнем рассказе "Осенние фрагменты".

Правда, складывается ощущение некоторой вырванности из большего произведения.

Незвичним та вдалим, на мою думку, є метафоричне порівняння доріг з віршами. І дійсно, одні з них читаються як милозвучні поезії Пушкіна, інші - як мудровані гекзаметри Вергілія, треті - як
бурхливі

експерименти
Маяковського!
Прочитуючи рядки Сергія, за поручні пам?яті чіпляються автомобілі, схожі на пілігримів, що милуються заходом сонця; дощі, які дивляться на нас через відкриті калюжі; ребра гір, що сходять наче гриби після туману... Таким чином в, на перший погляд, звичайну подорож "заїждженим" кримським маршрутом додано краплину таємничого, барвистого, доти не пізнаного.

Характерним для автора є спокійна веселість передачі думок, що мабуть відповідає сезону подорожі; добра іронія стосовно часів, коли за копірайт грошей не брали: ). Проте навіть у наш час, як бачимо з твору, з кримських маршрутів не зникло головне - добрі й сердечні люди, які прикрашають наші мандрівки різними куточками півострова.

Так и "Осенние фрагменты" - вначале кажутся сложными и витиеватыми: то предложение закончилось раньше самой мысли и приходится дочитывать ее уже в следующем, то аналогии становятся уместными только после второго их прочтения и осмысливания... Но, чем дальше углубляешься в чтение и чем больше привыкаешь к стилю автора, тем понятнее и ближе становится само повествование. И уже не важно, что именно занесло его в Крым (пусть это будет и велопоход), просто смотришь его глазами на серпантин дорог, улыбающееся золотом море, чавкающие под колесами лужи, белеющие стенами скалы...
Упорные и настырные таки дочитают до конца и тогда уже сами скажут автору спасибо.

И, возвращаясь иногда к хорошим мультфильмам, так и хочется спеть: тут мало "вело" - это минус, зато красиво - это плюс!: )

Читання розповіді Ганні залишає легкі, приємні враження, і, що важливо, передчасно не лякає потенційних альпіністів складнощами альпіністського шляху.

Да и с "отчетом о прошедшем выезде" тоже не сложилось, так как в тексте больше ощущений и описаний приятных мелочей, что сделали поход особенным и незабываемым для конкретного человека, чем ссылок на свершившиеся факты и технические моменты.

Но ведь все у автора с альпинизмом только начинается...

Хочется пожелать автору удачи на Кавказе и новых ярких рассказов!

Розповідь дійсно виливається в обіцяний автором захоплюючий "серйозний новорічний трактат" з повноцінним маскарадом, програмою і навіть святковою казкою, не гіршою від гомерівської "Одісеї".

Представлений на розсуд твір складається з двох частин: святкувань 2009-го та 2010-го років, кожна з яких має власний чітко продуманий сюжет, в основу яких покладено літературні шедеври древньої гомерівської "Одісеї" та творчості А.

Конан-Дойля.

Яскравим та дзвінким видається почуття гумору, з яким Наталія підходить до організації події. Характерним є приклад жарту над "завхозами" як туристичним класом (Наталії тепер слід остерігатись помсти цієї священної касти туристів) щодо неминучого набуття ними рис з?їдених каш та інших продуктів і перетворення на племінний тотем у вигляді бика.

Вражають обсяг фантазії та матеріалу, який повинна була підключити автор для написання святкової програми, на майстерному рівні поєднавши немалий список конкурсної програми з літературними зразками.

Не буде дивиною, якщо учасники походу повертались після мандрівок із втраченою в дитинстві вірою у новорічні дива та Діда Мороза.

Розповіді Наталії підштовхують нас до мистецьких експериментів та культивації творчого різноманіття в туристичному житті, а дані зразки можна використовувати як інструкцію зі святкування всіляких приємних подій.

Розповідь можна оголосити новим жанром "твір-інструкція", або просто сценарій.

Читати сценарії цікаво, особливо, такі креативні. Але судити їх поряд з іншими есе дуже важко. Можливо, якби святкування подавалося у вигляді історії, перед нами відкрилася ще одна історія. Але практичність сценаріїв та порад важко заперечити. Тепер вони стануть при нагоді тим, хто захоче святкувати не екзотично. А автору хочеться побажати, щоб записки перетворилися на історію.

Головна функція тексту виконана - такий сценарій туристи залюбки використають вже наступного року.

Главное - желание сделать поход интересным и запоминающимся не только благодаря преодолению препятствий, а и благодаря душевной компании.

Думаю статья - превосходное руководство, на которое можно ориентироваться при подготовке веселых праздников в походных условиях.

Получился отличнейший рассказ на туристическую тематику. Стилистически, очень новая вещь. Оригинальная и интересно читаемая. Хочется отметить, что богатый интеллектуальный и творческий мир автора дарит нам прекрасную возможность окунуться в атмосферу проведения новогодних туристических праздников. Читается с интересом, что в свою очередь добавляет нам новые знания на эту тематику. Спасибо за не потраченное впустую время.

Березань взагалі повний найдавніших легенд, ще догрецьких часів. Цікаві фото.

9.5 округлюю до 10.

Автор: Юлія Юрасова.

В литературе, как и в жизни - важно сочетать горячее сердце и холодную голову и уж никак не допускать их ссоры: )

А мне б дороги далекие, да маршруты нелегкие,
Да и песня в дороге той, словно воздух нужна...
Ю. Кукин

Якщо охарактеризувати нарис Юлії одним словом, то це без сумніву "щирість" - одна з найцінніших рис людини, без якої не можуть існувати ні справжні почуття, ні емоції.

Саму розповідь можна умовно розділити на кілька складових: вступ з описом причин, які привели її до такого "захоплення"; перша вело-подорож, та найбільш вагома частина з висловленнями життєвих позицій автора. Як на мене, Юлією вдало підібрано варіант сюжету: спочатку читачі захоплюються такими щирими зізнаннями в любові до екстремального відпочинку, їм натякають на можливі курйози в подорожі; далі вони потрапляють у вир не зовсім вдалої мандрівки з різними проблемами, які (хвала сміливцям!) долаються ними без смертельних втрат, а потім, як висновок, - думка про те, що навіть такі труднощі не здатні спинити людини, яка справді хоче вирватись з кольору асфальту, розірвати пута буденності.

Що ж, такі історії не можуть залишити байдужими. Тут можна почути резонанс власних думок щодо неможливості жити за "освяченим" та невпинно впроваджуваним зверху алгоритмом, який перетворює людей на, не побоюсь цього слова, біомасу. На той стан, за якого людина не здатна ні до повноцінного життя, ні до критичного мислення, без якого корінних змін в суспільстві годі й очікувати.

Із зауважень хотілося б відзначити, що автор дещо "перегинає палку" у змалюванні труднощів, які, судячи з тексту, неодмінно чекають на новачків туризму. Адже, зовсім не обов?язково словами Юлії "нагружать доверху тяжеленный рюкзак", "исцарапывать в кровь кожу", "мерзнуть ночами, кутаясь в промокший со всех сторон спальник". Для цього існує перевірена методика підготовки та проведення походу, яка включає, грамотний вибір спорядження, планування маршруту походу і т. ін. (реклама ТК "Глобус (: )
А взагалі, побільше б нам дівчат, які замість випускного плаття купували собі сноуборд чи лижі, а у мріях бачили не весільне плаття, а цікаві подорожі та зоряне небо... Хтозна, можливо дочекаємось: )
Взагалі, твір справив якнайкращі враження як виклик всьому сірому, звичному, позбавленому пригод світу. Доки серед нас є такі люди, справа популяризації активного способу життя не залишиться без гідних прикладів.

Начало рассказа - на самом деле прекрасный пример того, как не надо ходить в походы, и этим он сразу же завоевывает достойное место среди историй, что несут реальную информационную нагрузку для будущих поколений и будут интересны и полезны еще кому-то, кроме самих участников похода.

Вторая же часть рассказа призывает не быть бездумным планктоном в человеческом море, а всегда и везде прислушиваться к зову своего сердца посредством своего разума, а совсем не вопреки ему.

Тема актуальна всегда, а горы - это скорее один из многих возможных примеров, для более наглядного донесения другим своих мыслей и взглядов.

Очень хорошо, что есть молодые люди, которым не безразлична эта тема!

Нехай бажання знати - приведе до знань. Шукайте головне - "решта ж вам додасться". Пишіть ще. Про смак щастя і свої відкриття. Діліться - можливо, ви не одна?

Автор: Надія Чабан.

"І є ж щось в цих душах такого, що змушує йти вгору, незважаючи на зустрічні обморожені лиця, негоду, відверту небезпеку" - скаже хтось інший. Але не такі як Надія зі своїми товаришами, бо це люди, які живуть "на повну", не уявляючи своє існування без самозагартовування, складних випробовувань, балансування на межі.

З твору бачимо, що така позиція може і повинна залишати місце для естетичних переживань (автор, вирушаючи на сходження, не забуває милуватись краєвидами, кавказькими травами). Трошки засмутила непатріотична позиція щодо українського національного продукту. Невже воно може бути несмачним? Це ж сало: )
Якщо серйозно, то такі розповіді не залишають місця ваганням і спонукають нас до нових звершень, змушують працювати над собою, переборюючи страх та лінощі.

Тільки більше нагадує не якусь окрему розповідь, а щоденник завзятої альпіністки. Хоча історія і отримала таку назву "мої враження". Вразило.

Атмосфера серых мокрых скал отражается холодом в повествовании. Складываются слова и термины в предложения, а никаких теплых чувств так и не ощущается: ни энтузиазма, ни стремления достичь вершины и разорвать внутренние оковы, доказать себе или окружающим, что МОГУ, даже радости от успешного преодоления этапа, и той нет.

Главное, "что залезли и слезли"...
Возникает только вопрос: а зачем было лезть-то? Неужели просто от скуки?

Альп-екшн. Насичено, цікаві фото. Та чогось бракує на 10, тому тверда 9.

В тексті, поряд з описом самої події, автор намагається передати нам свої переконання щодо можливості отримувати задоволення від життя, займаючись улюбленим захопленням. Цікаво слідкувати за розвитком Ганни від попередньої історії про перший виїзд ("Уарч-Кая 2009 або що таке альпінізм?") до даної розповіді. Приємно, що за удосконаленням спортивних можливостей її не полишає бажання дивуватись звичайним зорям, лісу та скелям.

Вот только что же было в походе невозможного, что таки удалось свершить, так и не понятно. А ведь название было таким многообещающим...

Я присваиваю тебе мастера, такие "рукописи" не горят...

Однако несколько коряво и формально построены фразы, частые повторы слов, невычитанный текст, предельная краткость. Можно было глубже раскрыть тему.

Смущает фраза про мародерское желание автора пойти в заброшенное село поискать ценности: ) (так написано)

Дерев`яні хати, зігріті життям, стоять довше, ніж залізобетонні ДОТи.

Справжня піч і ткані половиці зворушують. Дякую за теми. У нас на Донеччині доти зруйновані без вибухів - шукачі металу... Не встояли і покинуті стовпи ЛЕП. Поїдете наступного разу, візьміть і диктофон - збережіть голос предків і історію роду.

Название "Дневник", неожиданное начало - сразу завоевывают внимание и уже не теряют его. Жизнь на "борту корабля" описана во всех подробностях, для художественного рассказа этого было бы достаточно, но не хватило интереса к посещаемому месту, информация о реке подана сухо и отдельно. Рекомендую после изложения эмоций военно-картографической справки отдельно взять в руки перо еще раз и соединить все в единый отчет.

Розповідь трішки занурила в скелясто-глиняні шляхи і велоспогади.

Спасибо за настроение, за широкую степь. Желательно кроме истории, в которую целиком окунается читатель, писать о том, как протекало путешествие. Рассказы такого умелого автора читаются с интересом, но задача раскрыта не полностью.))

Презентация не полностью продумана, заинтересованность вызывает только чуть-чуть.

Спасибо за список мест.

Дякую за перелік цікавих місць і гарні фото.

Вищий бал.

Що відкрилося на Горі і на спуску?

Тьмяно, неконтрастно, темно... А так - фотографії в цілому на рівні фотозвіту, технічність, композиція, інформативність в порядку. І невже ну просто ЖОДНОЇ нормальної фотографії з орхідного поля?

Рекомендую позамазывать в фотошопе провода. Еще в будущем обрати внимание при съемке на геометрические искажения. Если есть возможность, пытайся всегда отходить как можно дальше (или потом править программно искажения).

Очень хорошее информационное содержание для того, кто собирается посетить описанные места.

Зображення інформативні, дають поняття про регіон, але не більше. Усе якось стандартно, звично, нудно: ми усе це вже бачили. Звичайно, окрім Перені.

Любительські фотографії: плями на об'єктиві, гігантські артефакти.

Фотографии в основном - регистрация архитектурных памятников. Для репортажа - нормально, но раз мы уже оцениваем художественность и красоту отдельной оценкой, то она высокой не будет: (

А!!! Панорама-планета! Респект, я таких ще не вмію... Дуже якісні панорами, дуже красиві ч/б "вовка". Автор знає свою справу, фотографує вдумливо й уважно: око вільно гуляє по картинці, йому там приємно. Дякую авторові за півгодини споглядання краси.

Читать интересно.

Панорамы понравились. Особенно эта http://www.tkg.org.ua/node/15489 Если б ещё человека чуть больше с середины кадра сдвинуть - было бы идеально; ) За это тоже спасибо: http://www.tkg.org.ua/node/15451 - как бы кто ни относился к фотошопу, тут есть интересная идея и хорошая реализация.

Материала немного, но он читается легко и интересно. Хороший, цельный фотоотчет.

Что касается фотографий, то в видах озер глаз ищет небо, а часто находит срезанные верхушки деревьев.

Попробуйте использовать штатив, длинную выдержку и бОльшую глубину резкости.

Из-за бликов в лесу автоматика фотоаппарата делает ошибки при замере экспозиции снимка.

Інформативність картинок теж засмучує...

Гівно. Красиве кавказьке гівно. Так, звичайно, я перебільшую. Красиві фотки є, але це точно не продукт майстерності фотографа.

Текст читал-читал...

эмоционально, искренне, но информационного остатка оказалось немного.

Скажу правду: недочитала, непосилила. Я ж суддя ФОТОрепортажів, а не туристичних романів. Фотографії дуже посередні, нічого цікавого, нічого корисного. Проте в наявності: артефакти, плями, аберації й інші супутники посереднього фотографа.

Попадаются сильно пересвеченные фотографии, например http://www.tkg.org.ua/node/15847 или http://www.tkg.org.ua/node/15836 - тут и разделение кадра неудачное. А вот http://www.tkg.org.ua/node/15823 - интересная фотография. Как будто стоишь перед воротами в другой мир: )

Понравилась: http://www.tkg.org.ua/node/16133, хорошие панорамы.

Читается легко, но чуть бы развернутей.